Грач знову змусив себе підвестися. Повністю спертися на пошкоджену лапу він не міг, але все одно випростався так високо, що його тінь лягла на сосну над моєю головою. У темряві волого блиснули розкриті ікла. Народжений у грудях звук прокотився галявиною й деревами. Він був таким глибоким, що здавався голосом самої землі.
Кілька довгих секунд ніхто не рухався. Тишу порушувало лише важке ведмеже дихання. Потім старий ватажок видав короткий різкий звук. Один вовк позадкував. Інший розвернувся боком, усе ще не бажаючи йти, але вже підкоряючись. Поранений молодий звір устиг сховатися в кущах.
Зграя зникла так само буденно й безшумно, як і з’явилася. Сіре тіло ставало тінню, тінь розчинялася в проміжку між стовбурами. Останнім ішов світломордий ватажок. Він спостерігав за Грачем через плече, поки дерева не закрили й його.
Я не дозволяв собі розслабитися. Ведмідь теж і далі стояв переді мною. Його вуха постійно рухалися, вловлюючи звуки, недоступні мені. Десь далеко хруснула гілка під вагою звіра, що відходив. Минула хвилина, можливо, дві. Біль і страх давно позбавили час звичного сенсу.
Лише переконавшись, що зграя справді пішла, Грач повернувся до мене. Погляд був зосередженим і майже невдоволеним, ніби решта петель ображала його самим своїм існуванням. Він, накульгуючи, наблизився й нахилив голову. Кров просочила шерсть над лапою й темними краплями зникала в хвої.
— Ти поранений, — сказав я, хоч це було цілком очевидно.
Грач не звернув уваги й знову вчепився зубами в мотузку.
Тепер я допомагав йому не самою лише панікою. Змусив праву руку стиснутися навколо пошкодженого пасма біля ребер і відтягнув його від тіла. Ведмідь рвонув в інший бік. Тиск став таким сильним, що мені здалося: зараз трісне ребро. Зовнішнє плетиво розійшлося. Потім луснула одна внутрішня нитка, слідом друга, і вся петля з сухим тріском розірвалася.
Груди вперше наповнилися повітрям. Я зігнувся настільки, наскільки дозволяли решта витків, і закашлявся до сліз. Грач відсахнувся від несподіваного звуку, потім коротко тицьнувся носом у моє плече й опустився нижче.
На стегнах мотузка була обмотана вдвічі. Ведмідь не міг захопити її зубами, не ризикуючи зачепити шкіру. Кілька хвилин він шукав відповідне місце з обережністю, майже неможливою для створіння, здатного одним рухом зламати мені хребет. Кінчиками кігтів Грач підчепив канат над курткою. Коли утворився вузький просвіт, він просунув туди зуби й потягнув. Один кіготь розсік тканину сорочки, але зупинився, не зачепивши тіла.
Я не рухався, аж поки від напруження не почали тремтіти м’язи.
— Обережніше, — прошепотів я, вже не розуміючи, кого саме заспокоюю.
Вузол зрушив. Ліва рука звільнилася так різко, що кисть пронеслася біля ведмежої морди. Грач відсахнувся й сердито фиркнув, але відразу нахилився до останніх петель на стегнах і щиколотках. Мої пальці розпухли й майже не слухалися, однак я тягнув канат згори, поки він гриз його знизу. Від роси й крові волокна стали слизькими, але кігті вже досить сильно їх пошкодили.
Кілька вдихів нас утримувала єдина нитка. Потім вона луснула зі звуком гілки, що зламалася під вагою зимового снігу…
