— спитала Анна Вікторівна.
Марія відчула, як похололи долоні.
— Найімовірніше.
За п’ять хвилин Віктор увійшов до кабінету. Навіть не постукав як слід — два короткі удари кісточками й одразу відчинив двері.
— Маріє Сергіївно, — сказав він із ввічливою усмішкою. — Нарешті.
— Що вам потрібно?
Він подивився на Анну Вікторівну.
— Нам краще поговорити наодинці.
— Ні, — сказала Марія.
Віктор усміхнувся ширше.
— Ви впевнені? Розмова особиста. Сімейна.
— Говоріть тут.
Він зітхнув, як людина, змушена терпіти чужу дурість.
— Карім просить вас припинити будь-які контакти з цією установою, якщо ви використовуєте його ім’я, гроші чи особисті обставини родини. Він не хоче скандалу.
Марія повільно підвелася.
— Він знає, що ви тут?
Пауза була коротка, але вона її помітила.
— Звісно.
— Тоді нехай зателефонує сам.
Віктор вийняв із внутрішньої кишені конверт і поклав на стіл.
— Тут угода. Ви отримуєте хорошу суму, з’їжджаєте в окрему квартиру, не претендуєте на майно і не поширюєте жодних домислів про дитину.
Анна Вікторівна різко підвела очі.
— Про яку дитину?
Віктор зрозумів помилку. Його обличчя лишилося спокійним, але погляд став жорсткішим.
— Я висловився умовно.
Марія дивилася на конверт. Серце билося повільно й глухо.
— Ви боїтеся не скандалу, — сказала вона. — Ви боїтеся аналізу.
Він трохи схилив голову.
— Не грайтеся в детектива. Це погано закінчується.
— Для кого?
— Для тих, у кого немає ресурсів.
Анна Вікторівна встала.
— Я попрошу вас залишити кабінет.
— А я попрошу вас не втручатися в справи, які не стосуються вашої роботи, — холодно сказав Віктор.
У цю мить двері прочинилися. У щілині показалося обличчя Артема.
— Анно Вікторівно, там Сашко б’ється…
Він замовк, побачивши незнайомого чоловіка.
Віктор обернувся. На секунду його обличчя змінилося. Марія побачила це виразно: упізнавання, переляк, відразу до власної пам’яті. Він дивився на хлопчика так, ніби перед ним ожила людина, яку він вважав похованою.
Артем відступив.
— Вибачте.
Марія ступила до дверей, затуляючи його.
— Іди до виховательки. Я зараз прийду.
Хлопчик утік.
Віктор поправив манжет.
— Гарненька дитина.
— Ідіть, — сказала Марія.
Він нахилився до неї трохи ближче.
— Ви дуже пошкодуєте, якщо продовжите.
— Це погроза?
