Мова могла йти про стару справу, послугу чи вдячність. І все ж Віктор розмовляв не як заявник, що чекає незалежної роботи, а як людина, яка прийшла перевірити обіцянку. Сергій не показав йому документів і не поставив жодного запитання. Анні здавалося, що обоє заздалегідь знали, чого чекають від Марини.
Сергій підвів Віктора до камери. Той зупинився перед ґратами й важко зітхнув: «Навіщо ти все ускладнюєш? Я довіряв тобі звітність, доступ, підписи. Визнай помилку, скажи, куди пішли гроші, і я не домагатимуся для тебе найсуворішого покарання. У компанії ще є шанс пережити це без галасу». Марина спитала: «Ви пропонуєте мені підписати зізнання до перевірки вихідних записів?» Віктор відповів: «Я пропоную перестати губити людей, які тобі довіряли».
Марина, розділяючи слова рівними паузами, попросила: «Підтвердьте, будь ласка: ви стверджуєте, що в дні спірних операцій доступ до мого облікового запису був лише в мене і ніхто з керівництва не міг змінити права входу?» Віктор насупився: «Так. Лише в тебе. І не вдавай, ніби не розумієш». Марина уточнила: «Ви особисто це перевірили?» Він відповів: «Я директор. Я знаю, як улаштована моя компанія». Сергій усміхнувся, ніби відповідь остаточно вирішила питання.
Марина кивнула так, ніби отримала не обвинувачення, а робоче уточнення. Вона не спробувала виправдатися й не нагадала про розбіжність у часі. Анні це здалося дивнішим за будь-який спалах. Можливо, Марина берегла аргументи для адвоката. Можливо, розуміла, що директор щойно сказав більше, ніж збирався. Але могла й навмисно вести розмову до формулювань, які згодом дозволять оголосити весь тиск заздалегідь влаштованою провокацією.
Коли чоловіки відійшли, Анна налила води в паперовий стакан і віднесла його Марині. Сергій помітив, але нічого не сказав: біля приймальні все ще чекав Дмитро, і відкрита дріб’язкова жорстокість могла привернути непотрібну увагу. Марина подякувала, зробила кілька ковтків і поставила стакан на край столу. Пальці в неї тремтіли слабше, ніж очікувала Анна, зате шкіра біля губ зблідла.
Марина вказала на деренчливу вентиляційну заслінку й попросила: «Можна прикрити її? Від цього звуку розколюється голова». Фіксатор був із боку коридору. Анна піднялася на низьку сходинку й закріпила пластину, не відчиняючи ґратчастих дверей. Гул не зник, але металевий брязкіт припинився. У камері стало незвично тихо: тепер можна було розрізнити навіть шелест аркушів у руках Сергія біля дальнього вікна.
Марина подивилася на циферблат і попросила: «Запам’ятайте, будь ласка, що воду ви принесли вже після приїзду Дмитра й появи Віктора». Анна різкіше, ніж хотіла, відповіла: «Я не складаю протокол». Марина зауважила: «Ви все одно бачили час». Тоді Анна спитала: «Чому ви вимовляєте кожну дрібницю так, ніби хтось має її записати?» Марина затримала погляд на її обличчі, ніби вирішувала, наскільки прямо може відповісти.
Марина сказала: «Тому що подробиці зникають першими. Спершу зникає час, потім причина зачинених дверей, далі виявляється, що людина сама захотіла посидіти в камері. Телефон у шафі нічого не підтвердить. А синя папка була в Сергія до приїзду Віктора». Анна спитала: «Ви вважаєте, що він змінює документи?» Марина відповіла: «Я прошу вас не змінювати власні записи. Це поки що єдине, що залежить від вас».
Марина знову поправила пояс під блузкою. Анна вирішила, що біль посилився від довгого сидіння, хоча рух нагадував перевірку положення бандажа. Наполегливість Марини дратувала: вона не пояснювала головного, але вимагала, щоб Анна ризикувала роботою заради деталей. Сергій теж нічого не пояснював — лише вимагав підкорення й нагадував про борг…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
