Він провів долонею по обличчю й якийсь час мовчав. Наталія не квапила.
Вона прибрала решту м’яса в контейнер, салат накрила кришкою, а забруднену скатертину віднесла до ванної. Андрій стежив за нею, поступово розуміючи, що звичного скандалу не буде. Дружина не стане кричати, плакати чи вимагати негайних обіцянок.
Вона вже ухвалила рішення. «Що ти задумала?» — спитав він. «Нічого таємного. Від завтра в нас роздільні витрати. Витрати на утримання квартири беру на себе, бо вона моя. Іпотеку я закрила ще до шлюбу».
«Комунальні платежі ділимо за кількістю мешканців. Продукти кожен купує для себе. Гостей приймає той, хто їх запрошує. І за власний кошт».
«Це не сім’я, а комуналка». «Останні місяці ти жив як квартирант. Тільки справжній квартирант бодай платить за проживання». Андрій скривився. «Ти спеціально хочеш мене добити».
«Я хочу побачити, чи здатен ти відповідати за себе». «А якщо я не погоджуся?» Наталія висунула шухляду комода й дістала прозору теку. У ній лежали роздруковані вакансії.
Андрій упізнав кілька пропозицій, від яких відмовився. «Ти рилася в моїй пошті?» «Ні, ці вакансії відкриті. Ти сам показував їх мені й пояснював, чому кожна нижча за твою гідність».
«Вирішила командувати?» «Ні, я окреслюю умови проживання у своїй квартирі». Андрій кинув папери на стіл.
«Ти не маєш права виставити мене за двері в один день». «Я й не виставляю тебе сьогодні. Я пропоную вибір, але користуватися мною далі не вийде».
Він довго ходив кімнатою, зупинявся, знову починав говорити, але щоразу обривав себе. Андрій розумів, що погрози тут не допоможуть. У нього не було права на квартиру.
Спільних неповнолітніх дітей у них теж не було. Розлучення за взаємною згодою можна було оформити через орган державної реєстрації, але Наталія поки не говорила про розлучення. Вона залишила йому вузький, але реальний вихід — почати діяти.
«А якщо я знайду роботу? Ти забудеш цей вечір?» — нарешті спитав він…
