Андрій замовк. Цю подробицю його родичі знали не всі. Галина Іванівна колись чула, що житло в Наталії було ще до весілля, але воліла казати «квартира дітей».
Оксана, судячи з її обличчя, вважала нерухомість спільною. «Ти зараз до чого це сказала?» — повільно спитав чоловік. «Щоб ніхто не помилявся щодо господаря».
У кімнаті стало так тихо, що з вулиці долинув плескіт води. У дворі діти обливалися з пластикових пляшок. Андрій розглядав дружину, ніби намагався зрозуміти, як далеко вона готова зайти.
Він звик, що Наталія прораховує витрати, поїздки й великі покупки. Але щодо нього вона довго залишала запас довіри. Тепер цей запас вичерпався.
«Ти хочеш, щоб я пішов?» — спитав він. «Сьогодні я хочу, щоб пішли твої родичі, а з тобою ми поговоримо потім». Галина Іванівна обурено підвелася.
«Нас виганяють після того, як ми щойно сіли?» Наталія подивилася на настінний годинник. «Ви приїхали сюди майже дві години тому. Поїли, обговорили дачу, машину Сергія й мою нібито марність. На сьогодні досить?»
«Я твоєї їжі більше не візьму», — сказала свекруха. «Це розумне рішення». Оксана підвелася слідом.
Її обличчя почервоніло, але голос залишався рівним. «Хлопці, збирайтеся». Богдан і Тарас підвелися без суперечок.
Сергій допив воду й теж попрямував до передпокою. Василь Петрович затримався біля Андрія. «Ти розберися вдома, — неголосно сказав він синові, — і роботу знайди. Тут вона має рацію».
Андрій смикнув головою, ніби батько вдарив його по потилиці. Гості пішли швидко.
Галина Іванівна в передпокої ще намагалася висловити Наталії все, що думала про її характер, але Василь Петрович відчинив вхідні двері й попросив дружину не продовжувати. Коли двері зачинилися, Наталія повернулася до кухні-вітальні. Андрій стояв біля вікна.
Сорочка потемніла на спині від спеки, святкова впевненість зникла. На столі залишилися блюдо з недоїденим м’ясом, зім’яті серветки й телефон із відкритою історією витрат. «Задоволена?» — спитав він.
«Ні. Тепер принаймні все названо своїми іменами». «Ти могла сказати мені про меблі без глядачів».
«Ти міг би не купувати їх за мої гроші». «Я збирався повернути». «Яким чином?» Він повернувся.
«Коли влаштуюся». «Термін?» «Що?» «Коли ти влаштуєшся?» «Звідки я знаю? Ринок складний».
«Тоді купувати подарунки було зарано». Андрій підійшов до столу, закрив застосунок на телефоні й поклав апарат перед Наталією. «Ти заблокувала картку?» «Так».
«Навіть не попередила». «Ти теж не попередив про замовлення». «Я твій чоловік, а не стороння людина!» «Тому в тебе й був доступ до рахунку. Ти використав його всупереч нашим домовленостям. Доступу більше немає…»
