«Ні». Андрій завмер.
«Тоді навіщо взагалі щось виправляти?» «Не для того, щоб я забула, а щоб ти сам перестав бути людиною, яка принижує дружину, поки живе її коштом». Ця фраза влучила точніше за всі попередні. Він відвернувся.
Наталія зібрала зі столу тарілки, завантажила посудомийну машину й витерла поверхню. Чоловік не допомагав. Вона не нагадувала.
Уночі Андрій ліг на дивані у вітальні з власної ініціативи. Наталія зачинила двері спальні й уперше за кілька місяців спала спокійно. Вранці вона прокинулася від звуку клавіатури.
Андрій сидів за кухонним столом із ноутбуком. Поруч лежали роздруківки вакансій. Він надсилав відгуки й робив це без показного поспіху, уважно адаптуючи супровідні листи до кожної компанії.
Наталія пройшла повз, налила собі води й почала збиратися. «Сьогодні в мене дві співбесіди по відеозв’язку, — сказав він. — І ще одну призначили на завтра».
«Взяла до відома». Він закрив ноутбук.
«Ти навіть не рада?» «Я подивлюся, чи буде результат. Одного ранкового пориву після скандалу замало». Андрій стиснув пальці, але сперечатися не став.
Наступні два тижні виявилися для нього неприємними. Батьки образилися й не телефонували. Оксана надіслала довге повідомлення, у якому звинувачувала Наталію в зарозумілості, але відповіді не отримала.
Субота минула без гостей. У холодильнику вперше залишилося досить їжі до понеділка. Андрій ходив на співбесіди.
Двічі йому відмовили. Один раз він сам відмовився від пропозиції, але вперше зміг розумно пояснити причину. Компанія вимагала неоплачуваних понаднормових і ухилялася від офіційного оформлення.
Наталія погодилася, що таку пропозицію приймати не варто. Він почав купувати продукти для себе. Уперше приніс забагато й за кілька днів викинув зіпсовану зелень.
Удруге склав список. Потім без нагадування замовив побутову хімію й оплатив свою частину комунальних витрат…
