Вона на секунду подивилася на Романа. Той стояв жорстко, зі схрещеними руками, і його погляд попереджав: не смій. У цьому погляді було все, до чого вона звикла: контроль, злість, вимога підкоритися. Дарина відчула знайомий холод у животі. Потім перевела очі на Мирона. Він нічого не вимагав. Просто чекав на її рішення.
— Дозволю, — сказала вона.
На танцполі Мирон вів упевнено й дбайливо. Його долоня лежала в неї на спині легко, без грубості, але так надійно, що Дарина вперше за довгий час розслабилася. Музика заповнювала простір між ними, приглушувала чужі голоси, пом’якшувала світло люстр. Вона рухалася в такт, відчуваючи тканину сукні біля ніг, тепле дихання зали, власне серце. У цей короткий танець ніби вмістилося все, чого їй бракувало роками: повага, увага, відчуття, що поруч із нею не соромляться, а пишаються.
Коли мелодія закінчилася, гості зааплодували. Максим підійшов до них разом із нареченою й розсміявся:
— Мироне, ти вірний собі — одразу знайшов найпрекраснішу даму вечора. Дарино, ви неймовірно виглядаєте. Романе, тобі пощастило, ти маєш бути щасливим поруч із такою жінкою.
Роман з’явився поруч майже миттєво.
— Звісно, — сказав він натягнутим голосом. — Я дуже щасливий.
Він узяв Дарину за лікоть. Пальці стиснулися надто сильно, боляче, але усмішка на його обличчі залишалася чужою й застиглою. Нахилившись до її вуха, він прошепотів:
— Удома розберемося.
Ці два слова погасили свято. Дарина усміхнулася гостям, але всередині все знову стиснулося. Вона знала цей тон. Він означав, що в машині буде мовчання, а за зачиненими дверима — буря.
Так і сталося. Дорога додому минула у важкій тиші. Роман вів машину, майже не дивлячись на всі боки, вчепившись у кермо. На вилицях у нього ходили жовна. Дарина дивилася в темне вікно, де вогні дороги розтягувалися розмитими лініями, і намагалася втримати в собі хоча б крихту того тепла, яке подарував їй вечір. Але з кожною хвилиною воно ставало крихкішим.
Щойно двері квартири зачинилися, Роман зірвав із шиї краватку й повернувся до неї.
— Ну що, задоволена? — промовив він тихо, і від цієї тиші стало страшніше, ніж від крику. — Насолодилася увагою? Влаштувала виставу?
