Оксана розповіла, що чула його розмову з другом. Вона не стала приховувати, звідки знає про жалість і про те, що між ними нібито нічого немає. Так Андрій дізнався, що його слова почув не лише той, кому він відповідав.
Тепер Андрій зрозумів причину її образи: вона чула і насмішку приятеля, і його власні слова. Андрій спробував перепросити:
— Пробач мені, будь ласка. Ти не так зрозуміла. Та розмова нічого для мене не означає. Я не надаю їй того значення, якого надала ти.
Він намагався виправдатися, пояснити, що все було зрозуміло неправильно, але Оксана перебила його. Вона не прийняла такого пояснення.
— Ти кажеш, що я не так зрозуміла. Але я чула тебе, Андрію. Чула, як ти відповідав другові. Ти говорив про мене, про нас із тобою, і я не можу ставитися до цих слів так, ніби їх не було. Для тебе та розмова нічого не означає, а для мене означає. Адже йшлося про наші стосунки. Ти не зміг прийняти мою зовнішність. Ти був зі мною, говорив про кохання, а іншій людині сказав, що між нами нічого немає. Як мені з цим бути? Самих лише зізнань мені недостатньо, коли я чую від тебе зовсім інше в розмові з другом. Якщо ти не можеш прийняти мене такою, яка я є, ми не будемо разом. Я не можу залишатися з тобою після цього.
Дівчина говорила про те рішення, до якого дійшла до зустрічі. Її слова не були продовженням попереднього запитання, залишеного без відповіді. Тепер Оксана припиняла стосунки. Андрій міг просити пробачення й повторювати, що кохає її, але Оксана вже висловила те, заради чого готувалася до цієї розмови. Він чув її рішення, а вона чула його зізнання. Тільки тепер ці слова вже не поєднували їх, як раніше. Для Оксани між колишнім коханням і цією розмовою стояло те, що він сказав другові. Вона говорила про відмову прийняти її, він намагався пояснитися. Так їхня зустріч, до якої вона готувалася кілька ночей, стала розставанням.
Він не міг повірити, що все закінчується. Від її слів у нього ніби завмерло серце. Він кохав Оксану, попри те, що сталося, і втрачати її було боляче. Почуття залишалися, а дівчина, якій він у них зізнавався, більше не погоджувалася бути з ним.
Після цього Андрій більше нічого не чув про Оксану. Колишня близькість обірвалася, і щодня він сумував за нею. Згадував, як добре було поруч, і каявся в тому, що сталося. Тепер у нього не було навіть нових звісток про дівчину, яка ще недавно посідала таке важливе місце в його житті.
Він пробував зустрічатися з іншими. Але щоразу розумів, що це не ті стосунки й не ті почуття. Ні з ким йому не було так добре, як з Оксаною. Те, що колись виникло між ними під час спілкування й дружби, не з’являлося знову лише тому, що він починав нові стосунки.
Нові зустрічі лише виразніше показували, як багато для нього важила Оксана. У пам’яті залишалася дівчина, поруч із якою він почувався так, як більше ні з ким не виходило. Він намагався зустрічатися, але відчуття втрати не зникало. Інші дівчата не могли її замінити.
Андрій дедалі ясніше розумів, що кохав по-справжньому. Особливо гірким це усвідомлення робило те, що самі почуття нікуди не зникли. Він і далі кохав дівчину, з якою вже не був разом. Йому залишалося сумувати за нею й шкодувати, тоді як раніше близькість була частиною його життя. Знайти в нових стосунках те саме не вдавалося, і втрата ставала дедалі очевиднішою. Колись йому було важко визнати, що дружба переросла в кохання, і він довго заперечував свої почуття. Тепер заперечувати їх було неможливо. Саме це кохання він утратив, і каяття супроводжувало його щодня разом із тугою за Оксаною.
Вона теж сумувала за ним. Розрив не позбавив її переживань, не зробив байдужою до того, що між ними було. Вона вирішила не залишатися з Андрієм, але після розставання й далі тужила. У її житті теж утворилася порожнеча на місці колишньої близькості…
