Життя без прикрасДо вечора лишалося досить часу, хоча роботи попереду було чимало. Натягнувши куртку, Оксана вийшла з квартири й спустилася до розташованого на першому поверсі магазину господарчих товарів. За прилавком, як завжди, стояв вусатий Кирилович, у якого мешканці будинку знаходили розв’язання будь-якої побутової проблеми.
— Добрий день, Оксаночко. Що знадобилося: лампи, розетки?
— Мішки, Кириловичу. Найбільші й найміцніші, щоб хоч цеглу в них носити. Краще зелені поліпропіленові.
Продавець здивовано присвиснув і поцікавився, чи не вирішила вона влаштувати ремонт, поки чоловік на роботі.
— Усе серйозніше. Влаштовую генеральне прибирання власного життя, — всміхнулася Оксана. — Дайте десять мішків і широкий скотч.
Повернувшись нагору з об’ємною пачкою, вона відразу розчинила шафу в спальні. Рухалася швидко й точно, не затримуючи погляду на старих речах і не дозволяючи спогадам спинити руки. У перший мішок полетіли Богданові сорочки з крикливими тропічними візерунками, які він вдягав лише на щорічний корпоратив комунального підприємства. За ними зникла колекція різнобарвних шкарпеток.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.