Поки Оксана трамбувала чоловікове майно, в іншому кінці міста Лідія Степанівна тішилася уявною перемогою. Її тісна однокімнатна квартира була так щільно заставлена важкими старими шафами й сервантами, що між ними доводилося протискатися боком. Стоячи перед круглим дзеркалом, свекруха приміряла яскраву шовкову хустку й притримувала телефон плечем.
— Софочко, все нарешті владналося! — голосно оголосила Лідія приятельці. — Павло був важкою людиною, справжнім тираном, зате тепер ми з Богданчиком самі розпоряджаємося майном. Він сьогодні виставляє з квартири цю нудну бухгалтерку.
Свекруха вдоволено всміхнулася своєму відображенню й продовжила:
— А нова в нього — Мар’яна, майстриня манікюру. Доглянута, приємна, не те що Оксана.
Лідія поправила пишну зачіску. Її уявлення про спадщину вирізнялося завидною простотою: чоловік помер, отже, все автоматично дісталося вдові й синові. Те, що за минулий місяць вони навіть не звернулися до нотаріуса для оформлення спадщини, жінку анітрохи не турбувало. Навіщо займатися формальностями, якщо майно вона вже подумки оголосила своїм?
Тим часом у двокімнатній квартирі Оксана закінчувала збори. Чотири туго набиті зелені баули стояли в коридорі, схожі на неповоротких інопланетних істот. Вона міцно перетягнула горловини скотчем, щоб назовні не вибралася жодна шкарпетка, й озирнулася. Простір, звільнений від Богданових речей, ніби вперше за довгий час зітхнув на повні груди.
Близько третьої години дня на екрані телефону з’явилося самовдоволене обличчя свекрухи. Свого тріумфу Лідія Степанівна навіть не намагалася приховати. Вона телефонувала по відеозв’язку.
— Ну що, пакуєш свої речі? — проспівала вона замість вітання. — Дивися, чужого не прихопи. Телевізор я перевірю, і новий пилосос залиш: його Павлуша купував.
— Збираюся, Лідіє Степанівно, — з бездоганною ввічливістю відповіла Оксана. — Усе пакую дуже ретельно. Результатом ви залишитеся задоволені.
Вона непомітно відійшла вбік, щоб зелені мішки не потрапили в кадр.
— Ключі залиш на тумбочці, а перед виходом вимий підлогу, — розпорядилася свекруха. — Мар’яні ні до чого дихати чужим пилом.
Щойно екран згас, Оксана вже не стрималася й розсміялася легко, щиро, без найменшої гіркоти…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
