Життя без прикрас— Все готово, — сказав Діма. — Одне натискання, і назад дороги не буде. Почнеться офіційне розслідування. Арешти рахунків, обшуки — для них це кінець. Андрію Миколайовичу, Кіро, ви готові?
Я твердо кивнула, але батько мовчав. Він дивився на екран, і на його обличчі була складна гама почуттів. — Дімо, — почав він невпевнено, — може, вистачить? Вони вже налякані, преса їх рве на частини, може, просто забрати своє, і нехай живуть? Якщо ми це відправимо, ми ж їх посадимо. Надовго!
Я подивилася на нього з подивом. — Тату, ти серйозно? Після всього, що вони зробили? Вони хотіли тебе знищити, розорити, втоптати в бруд! — Я знаю, доню, — він важко зітхнув, — але я… я не такий, як він. Я ніколи не хотів нікого садити до в'язниці. Ми повернемо бізнес, ми вже перемогли, навіщо добивати?
У цей момент я зрозуміла різницю між моїм батьком та Ігорем Білозоровим. Мій батько, навіть пройшовши через зраду, зберіг у собі людину. Але саме ця людяність зараз могла все зіпсувати. — Тату, — я взяла його за руку, мій голос звучав жорстко, — послухай мене. Вони б тебе не пощадили, ні на секунду. Якби їхній план вдався, ти б зараз сидів з багатомільйонними боргами, без бізнесу, без репутації. Вони б розтоптали нас і пішли далі, шукати нову жертву. Такі люди не зупиняються, вони не розуміють великодушності, вони сприймають її як слабкість. Якщо ми їх зараз відпустимо, вони зачаяться, а потім вдарять знову, ще сильніше і підліше. Ти хочеш усе життя озиратися, чекати нового удару?
Я дивилася йому в очі, не відриваючись. — Це не помста. Це справедливість і безпека. Наша з тобою безпека. Вони повинні відповісти за те, що зробили. За законом.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.