Робота закипіла так, що Орина потім сама дивувалася, як її господарство витримало цей шум і цю силу. Люди, яких село називало зайвими, працювали не заради похвали і не зі страху. Вони працювали так, ніби їм треба було довести землі: руки в них іще годяться не тільки для кайла й дроту, а й для справжнього діла.
Левко виявився майстром по дереву. Він не просто ставив стовпи — обпалював нижні кінці у вогнищі, обмазував глиною, вкопував рівно й глибоко. На запитання відповідав скупо: мовляв, на війні навчився, коли під вогнем землянки доводилося ладнати швидше, ніж ворог устигав пристрілятися. Колоду, від якої в Орини темніло б в очах, він підіймав так, ніби то була сира жердина. Тільки іноді зупинявся, притискав долоню до боку й мовчки перечікував біль.
Марко взявся за все, де потрібні були розрахунок і око. Розібрав ручний млинок, полагодив двері в коморі, знайшов обрізки бляхи й залатав ринву. Він постійно щось прикидав — пальцями, поглядом, краєм дощечки, ніби невидиме креслення лежало перед ним у повітрі. Увечері, коли Орина вже збиралася заганяти Милу в хлів, він зупинився біля корови й насупився.
— У неї вим’я запалилося, — сказав він. — Бачите, як ногу береже? Дайте деревій, ромашку, чисту ганчірку. Я припарку зроблю.
Орина спершу не повірила. Вона бачила, що корова не в собі, але думала: забилася. Однак Марко говорив так спокійно й точно, що сперечатися було безглуздо. Уночі вони поралися в хліві, а до наступного вечора Мила стояла рівніше, молоко пішло чисте й густе. Орина тільки похитала головою: інженер, колишній арештант, а корову рятує краще за всякого знахаря.
Село дивилося. Хто з цікавістю, хто зі злістю. Біля Орининого паркану все частіше затримувалися тіні: то Параска ніби випадково йшла повз, то сусідські хлопчаки лізли на прясла, то старі зупинялися покурити, хоча раніше проходили без зупинки. Вони бачили, як Данило чистить криницю, легкий, спритний, увесь у мокрій сорочці; як Левко виправляє дверний косяк; як Марко ставить сарайний дах на підпори, ніби лікує зламану кістку. І чим міцнішим ставало господарство Орини, тим кислішими робилися обличчя в тих, хто ще вчора віщував їй лихо…
