За дверима виявилася ціла делегація. Попереду стояла Лідія Петрівна в бордовому пальті й капелюшку з довгим пером. Позаду неї м’явся Тарас, зображаючи людину, змушену вчинити важкий, але благородний крок. Третім був повнуватий чоловік у тісному блискучому костюмі. Під пахвою він тримав шкіряну теку, на лобі вже виступив піт, а під руками на тканині розпливалися темні плями.
— Проходьте, — запропонувала Оксана, відступаючи вбік.
Свекруха увійшла першою, наповнивши передпокій густим квітковим ароматом. Над вішалкою безшумно з’явився Граф. Кіт примружився й потягнув лапу до пера на її капелюшку. Оксана вчасно клацнула пальцями, і пухнастий мисливець неохоче відступив…
Гості розмістилися у вітальні. Незнайомець важко опустився на диван і промокнув лоба зім’ятою хустинкою. Тарас залишився біля шафи, схрестивши руки, а Лідія Петрівна урочисто представила супутника.
— Це Артем, наш юридичний представник. Мій син ухвалив остаточне рішення. Ми прийшли владнати все цивілізовано.
— Дуже розумно, — відгукнулася Оксана, прихилившись до дверного одвірка. — Яке питання потребує участі фахівця? Тарас вирішив передати мені борги, накопичені в іграх?
Обличчя чоловіка пішло червоними плямами. Свекруха різко наказала не перетворювати серйозну справу на жарти й одразу почала перелічувати заслуги сина. За її словами, Тарас подарував дружині найкращі роки, забезпечував їй статус заміжньої жінки, рятував від самотності й пожертвував кар’єрою заради невдячного сімейного побуту.
— Тоді забирайте цей скарб, — запропонувала Оксана. — Валізу дістати чи зручніше скласти речі в пакети?
Артем прокашлявся й витяг із теки кілька скріплених аркушів. Коли він заговорив, голос виявився несподівано тонким і зовсім не відповідав його поважній статурі.
— У моїх довірителів є фінансові вимоги. До початку шлюборозлучного процесу бажано вирішити їх добровільно.
Лідія Петрівна поклала папери на стіл і притисла їх пальцем…
