Офіційні висновки виглядали акуратно, майже бездоганно. «Переносимість задовільна», «суттєвих ускладнень не виявлено», «динаміка позитивна». Але в самих історіях хвороби ховалася інша картина. Скарги, результати аналізів, записи чергових лікарів, раптові погіршення, ураження нервової системи, відмови органів, переведення до тяжких відділень. Там, де звіт був гладенький, медична карта кричала.
Лада гортала сторінки дедалі швидше. Їй ставало холодно в пальцях. Лікарня, де вона добами рятувала людей, виявилася зручним майданчиком для чужих випробувань. Формально все було оформлено: печатки, підписи, згоди. Але за цими паперами хтось списував чужі ускладнення на вік, супутні діагнози, випадковість, погану дисципліну пацієнтів. Красиві звіти йшли нагору, а реальні люди лишалися зі своїм болем.
На одній із полиць вона знайшла товсту папку з прізвищем Литвиненко. Лада завмерла, перш ніж відкрити.
«Софія Матвіївна Литвиненко».
Літня жінка надійшла до лікарні не в критичному стані. Далі — участь у дослідженні сильного імпортного препарату, підписи Сухорука, погодження Кривошея, різке погіршення, тяжке ураження нервової системи, інвалідний візок. У підсумковому висновку все було акуратно прикрите словами про природний перебіг хвороби й вік.
Лада довго дивилася на сторінки, поки літери не попливли. Тепер складалося все: приїзд Романа, його особиста зацікавленість, страх керівництва, напад на дорозі. Ці документи могли зруйнувати не лише кар’єру кількох людей. Вони могли витягти на світ систему, яку роками ховали під білими халатами.
І саме тому їх хотіли спалити.
Коли Кривошей спустився до архіву, частина папок уже лежала на столі. Кілька найважливіших Лада встигла сховати в широку сумку: карти з підписами, аналізами, реальними ускладненнями, включно з історією Софії Матвіївни. Сумка здавалася важчою, ніж була, ніби в ній лежав не папір, а чужі долі.
— Ну от, можеш же, коли треба, — пробурчав Кривошей, хапаючи стос. — Це забираю. Завтра відпочивай, так уже й бути. Потім виходиш за графіком.
Вона кивнула, боячись, що голос її видасть.
Нагору вона піднімалася повільно. На посту охоронець ліниво глянув на неї й знову втупився в телефон. На вулиці Кривошей уже запихав папки в багажник. Лада пройшла повз, намагаючись не пришвидшувати крок. Додому вона їхала з відчуттям, що кожне дзеркало в машині дивиться їй в обличчя.
У квартирі сумка опустилася біля стіни з глухим стуком. Лада довго стояла навпроти й розуміла: назад дороги вже немає…
