— Я не певна. У нього така була. Він завжди крутив її, коли злився.
Слова вилетіли самі. Вона згадала, як Віктор сидів у їхній кухні за тиждень до смерті Сашка, стукав печаткою по столу й казав: “Ти або підписуєш, або пошкодуєш”. Тоді йшлося про продаж майстерні.
Олександр працював реставратором меблів. Не якимось знаменитим, не багатим, але руки в нього були золоті. Він міг підняти з руїн стару шафу так, що люди гладили лаковані дверцята з майже дитячою ніжністю. У нього була маленька майстерня на околиці, орендоване приміщення з облупленими стінами, запахом тирси, клею й кави зі старої турки. Віктор пропонував відкрити “нормальний бізнес”: взяти кредит, купити верстати, робити кухонні фасади потоком. Сашко відмовився.
— Я не хочу перетворювати дерево на пластик, — сказав він тоді.
Віктор розсміявся.
— Ти романтик до першого прострочення.
Вони посварилися. Потім Ірина плакала Марії в телефон, що Сашко не допомагає родині, що мати хворіє, що Віктор вкладався, домовлявся, а Сашко “виставив усіх ідіотами”. Марія тоді не втручалася. Їй здавалося, що чоловіки самі розберуться.
За тиждень Олександра знайшли мертвим у майстерні. Офіційно — нещасний випадок: упав, ударився головою об металевий край верстата. Камера спостереження в коридорі як на зло “не працювала”, сторож нічого не бачив, двері були замкнені зсередини. Марія пам’ятала тільки, як слідчий казав: “Ознак насильницької смерті не виявлено”, а Ірина ридала найголосніше.
Тепер у землі поруч із могилою її чоловіка лежав хтось іще.
Наступного дня Марія дізналася, що Віктор зник.
Не офіційно. Не так, щоб у новинах чи в оголошеннях. Просто Ірина подзвонила їй сама, вперше після нотаріальної контори. Голос у неї був зірваний, злий і переляканий.
— Що ти наробила?
Марія сиділа на кухні. Перед нею лежала повістка на допит. Руки були крижані.
— Я?
— Так, ти! Мало тобі було влаштувати спектакль із собакою? Тепер до мене приходили. Питали про Вітю, про каблучку, про Сашка. Ти розумієш, що ти верзеш?
— Де Віктор?
На тому кінці повисла пауза.
— У відрядженні.
— Слідчий знає?
— Не смій говорити зі мною таким тоном!
— Де він, Іро?
Ірина важко задихала в слухавку.
— Ти завжди була така. Тиха, правильна, бідна овечка. А сама… Сашко через тебе з усіма порвав. Із матір’ю, зі мною. Ти його налаштувала.
Марія заплющила очі.
— Сашко помер.
— Так! Помер! І не треба робити з нього святого. Він теж не був ангелом.
— Що це означає?
