До кімнати зайшов Богдан. Побачивши дружину, він ніби водночас зрадів і злякався.
— Ти повернулася.
Кілька секунд вони дивилися одне на одного. Він помітив крем у її руках і швидко сказав:
— Я побачив, що твій закінчився. Купив. Не знаю, чи підійде.
Олеся мовчки поставила баночку на столик.
— Олесю, — Богдан підійшов ближче. — Поки тебе не було, я багато думав.
Вона не перебивала.
— Я був неправий. Раніше мені здавалося, що раз ти вийшла за мене, значить, маєш прийняти наші порядки. Що батьки старші, їм треба поступатися. Я не думав, що ти теж втомлюєшся. Що тобі боляче. Що ти почуваєшся чужою.
Голос його здригнувся.
— За ці пів місяця вдома все пішло шкереберть. Мар’яна посварилася з мамою. Батько в лікарні. Довелося наймати доглядальницю. Нормальної їжі немає, прибирання через силу. І тільки тоді я зрозумів, скільки ти робила. Не тому, що зобов’язана, а тому що старалася для нас.
Він підвів очі. У них були вина і страх.
— Пробач мені. Дай мені ще один шанс. Я хочу навчитися бути нормальним чоловіком. Не ховатися за маму, не відмахуватися, а захищати тебе й цінувати.
Олеся слухала спокійно. Усередині не спалахнуло колишнє щастя, не потепліло миттєво. Тільки втома й маленька обережна іскра надії.
Колись вона мріяла саме про такі слова. Уявляла, як Богдан раптом зрозуміє її біль, обійме, скаже, що був сліпий, і після цього все стане легко. Тепер, коли слова нарешті пролунали, Олеся відчувала не тріумф, а тверезість. Прозріння, викликане зручністю, ще треба було перевірити часом. Він зрозумів її, бо полюбив глибше, чи тому, що без неї дім став незручним? Відповідь могли дати лише вчинок за вчинком, день за днем.
— Слова нічого не змінюють, Богдане.
— Я знаю. Я доводитиму. Ми вже поговорили. Витрати будемо ділити. Твої гроші лишаються твоїми. Домашні справи — теж не тільки на тобі. І вечеря… якщо ти не встигаєш до шостої, ми чекатимемо. Якщо чекати не вийде, я сам простежу, щоб тобі залишили гаряче. Не залишки на тарілці, а нормальну їжу.
Олеся довго дивилася на нього.
— Що ще?
— Твоя робота важлива. Якщо будуть курси, навчання, відрядження — я підтримаю. Я більше не хочу бачити в тобі тільки людину, яка закриває побутові діри.
Мовчання стало довгим. Богдан зблід від очікування.
— Я дам тобі шанс, — нарешті сказала Олеся. — Останній…
