Життя без прикрас— Твоїх рук діло! — далі кричала Раїса. — Усе ти, стара відьмо! Уб’ю тебе! Очі тобі видряпаю!
Андрій відсахнувся, звільнивши їй дорогу. Він не спробував утримати її, тільки дивився.
До мене Раїса не добігла. Троє робітників фонду — тих самих «зеків», що лякали гостей, — без слів ступили їй навперейми. Злагоджено, мов єдиний механізм, вони зімкнулися пліч-о-пліч. Ані піднятої руки, ані загрозливого руху. Між нами виросла стіна.
Велетенський чоловік зі шрамом через усю щоку схрестив на грудях руки й подивився згори вниз. Важка спокійна зневага в його погляді наче стала цегляною кладкою, на яку налетіла Раїса. За пів метра від робітників вона зупинилася, задихаючись.
— Не смійте мене чіпати! Пустіть! — сичала вона, намагаючись обійти живу стіну. — Я їй покажу! Вона в мене все відібрала!
— Громадяночко, від Зінаїди Михайлівни відійдіть, — прогув чоловік, не рухаючись. — Руки закороткі.
Раїса завмерла й озирнулася. На неї дивилися її гості: хутра на дамах, келихи в чиновників, Дарія, що притискала до себе Кирилка. Безжальне світло виставляло напоказ потеклу туш, розпатлане волосся, спотворене обличчя. Вона зрозуміла, що програє і її виставу скінчено.
Істерика поступилася паніці — тваринному жаху загнаного звіра, який виявив, що вхід до нори завалений камінням. Раїса повернулася до Андрія, потім до Дарії, тоді знову до мене. Погляд метався між нами в пошуках порятунку.
— Ви не розумієте… Не можна мене зараз виставляти на вулицю, у такий холод… — Раїса хрипіла, зриваючись на півслові. Учепившись Андрієві в рукав, вона засмикала його, мов ляльку. — Скажи ти їм! Я тут залишаюся! Скажи, щоб забиралися!
— Мамо… Раїсо… Ми поки що оселимося в готелі, — заговорив Андрій, намагаючись вивільнити сорочку з її пальців. — Лише на пару днів. Розберемося за цей час.
— Та який, до біса, готель?! Чим за нього платити?! — Її вереск відлунням прокотився селищем. — Мені нічим! У мене немає грошей навіть на готель! Нічого в мене немає!
Тут вона урвала себе. Але зізнання вже почули: змовкли не лише гості — з будинку перестав долинати гуркіт пересуваних меблів. Дарія повільно спустилася на одну сходинку ґанку.
— Мамо, що ти таке кажеш? — запитала вона неголосно. — А твоя квартира в центрі? Ти ж ремонт робиш. І дачу продала, щоб гроші в бізнес вкласти…
Раїсу затрусило. Вона зрозуміла, що щойно зробила: на очах у всіх скоїла соціальне самогубство.
— Квартири більше немає! — закричала вона дочці в обличчя, захлинаючись риданнями. — Чуєш, немає! Пів року тому продала! І решту теж! Борги, колектори… Кляті карти! Нічого не залишилося, ані копійки!
Коліна її підігнулися, й оксамит сукні опинився в багнюці, перемішаній зі снігом. Раїса здійняла руки до неба, потім тремтячим пальцем показала на будинок.
— Куди мені йти? Нікуди! — не вгавала Раїса. — Ви хоч чуєте мене?! На цей будинок тільки й була надія! Я тут жити збиралася, дурні набиті! До самої смерті! Поки не здохну!
Над галявиною розносилося її страшне, жалюгідне виття. Поряд із забрудненою сукнею наче лежала скинута маска багатої тещі. «Елітні» друзі, відводячи погляди, позадкували до воріт: чужий крах виявився видовищем, якого вони не бажали бачити. Нікому не хотілося забруднитися об злидні, що ще мить тому хизувалися в золоті.
Від поштової скриньки я дивилася на Раїсу біля ніг мого сина. Жінка, яка вирішила знищити мене, сама розповіла всім те, що я з’ясувала вдень.
Андрій стояв над нею з напіврозтуленим ротом, наче не одразу міг осягнути почуте.
— Отже, ні квартири, ні грошей?..
Виходило, теща оселилася в них зовсім не задля допомоги молодим: їй ніде було ночувати. Андрій повернувся до мене. У його погляді я прочитала невисловлене: «Ти знала?» — і ледь кивнула.
— Знала, сину. Тепер і ти знаєш. Ось вона, дійсність.
Дарія до матері не пішла. Переступивши через багнюку, де та стояла навколішки, вона підхопила заплаканого Кирилка й кинулася до мене, до ґрат. Замість прохання в її очах був відчай хижака, що втрачає здобич.
Дитину вона виставила вперед, мов живий щит. Кирилка лякали крики, холод, незнайомі чоловіки в комбінезонах; він ридав і розмазував сльози по пухких щоках.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.