Вона дістала сіру картонну папку. Картон пом’явся по кутах, біла тасьма потемніла від в’їдливого пилу слідчих кабінетів. Оксана розв’язала вузли. Сорок аркушів формату А3 лежали всередині щільним стосом. На кожному з них, просто поверх ретельно вивірених креслень і розрахунків, тепер стояв прямокутний штамп із червоним чорнилом: «Речовий доказ №42-18». Графіт місцями розмазався від необережних доторків судових клерків.
Вона не стала стирати розмазані лінії. Закрила картонні стулки. Зав’язала тасьму на два тугі вузли. Підвелася, підійшла до металевої шафи для особистих речей, відчинила дверцята й поклала сіру папку на саму нижню полицю, поруч із запасною каскою та гумовими чоботами для виїздів на об’єкти. Металеві дверцята з ляском зачинилися. Ключ повернувся в замку.
На столі замиготів червоний індикатор внутрішнього селектора.
— Мельник, зайди, — пролунав із динаміка сухий, надтріснутий голос Віктора Миколайовича.
Вона взяла блокнот, капілярну ручку й вийшла в коридор.
Коридори державного проєктного бюро були широкі, світлі, застелені шумопоглинальним ковроліном. Співробітники йшли назустріч, кивали, віталися. Ніхто не ховав очей, ніхто не втискався в стіни. Тут працювала інша система. Вона оцінювала людей не за наявністю потрібних зв’язків чи вмінням мовчати, а за коефіцієнтом запасу міцності в їхніх розрахунках.
Кабінет директора містився в кінці коридору. Двері з масиву дуба завжди були прочинені.
Віктор Миколайович стояв біля панорамного вікна, спираючись обома руками на тростину з металевим руків’ям. За вікном розкинулося місто. Сірі панелі спальних районів тонули в молодій, яскравій зелені травневих дерев.
На величезному столі для нарад була розкладена топографічна карта Південної ущелини. Червоним маркером на ній були обведені точки буріння.
Оксана підійшла до столу.
— Підрядник залив першу бетонну опору на лівому березі, — старий не повернув голови, дивлячись на місто. — Відділ технагляду зафіксував відхилення в складі суміші. Три десятих відсотка за пластифікатором.
— Узимку мікротріщини розірвуть верхній шар до арматури, — миттєво відповіла Оксана, роблячи коротку позначку в блокноті. — Сіль із траси потрапить у метал. Корозія з’їсть несучу здатність вузла за п’ять років…
