Попри цю звичку, солдат не вважав отруйних рептилій безпечними. Він розумів, що змія не стане другом лише тому, що звикла бачити людину. Тому боєць завжди тримав дистанцію, не робив різких рухів і уважно оглядав землю перед кожним кроком у траншеї.
Одного разу чоловік знову довго не міг заснути. Один із товаришів мав іти в дозор, і боєць запропонував замінити його. Він зайняв знайому траншею, перевірив підступи й приготувався провести там кілька годин. Чергування закінчувалося о другій годині ночі. До цього часу нічого підозрілого не відбувалося — рідкісне затишшя для ночі поблизу лінії боїв.
Над степом мерехтіли тьмяні зорі, а між зруйнованими будівлями гуляв сильний вітер. Пориви били в стінки траншеї, ворушили суху траву й змушували металеві уламки глухо бряжчати. Через безперервний шум окремі звуки зливалися в один важкий гул. Від спостережної траншеї до основного табору було близько ста п’ятдесяти метрів. Із височини добре проглядалися відкриті підступи, однак руїни й складки місцевості приховували частину простору біля табору.
Рівно о другій змінник не з’явився. Спочатку солдат вирішив, що товариша затримали на кілька хвилин, однак невдовзі тривога переважила це пояснення. Запізнення порушувало встановлений порядок. Тому чоловік вирішив якнайшвидше дістатися розташування й з’ясувати, що сталося.
Він вичекав лише кілька хвилин, уважно оглянув видиму ділянку й почав підніматися до вузького виходу з траншеї. Саме в цю мить згори осипалася жменя піску, а слідом ковзнув темний звивистий силует. Перед солдатом опинилася велика гадюка, яку він раніше бачив біля виводка. Вона впала на тісний майданчик між ним і виходом, миттєво згорнулася й повністю перегородила прохід…
