Лише тепер Олег зрозумів, що затримував подих. Повітря шумно вирвалося з грудей, плечі опустилися, а напруження почало потроху відпускати.
— Слава Богу, — сказав він і подивився на Алекса.
Пес ледь вильнув хвостом, ніби зміна в голосах людей була зрозумілішою за будь-які медичні слова. Він насторожив вуха й подивився на лікаря, наче чекав продовження. Той підійшов ближче й теж перевів погляд на нього.
— У пацієнтки стався внутрішній розрив. Кровотеча почалася раптово, вона про неї не знала. Якби допомога затрималася, врятувати їх обох ми б не змогли. Не уявляю, як собака це відчула, але саме вона привела жінку до допомоги. Інакше як дивом це важко назвати.
Олег відчув, як стиснуло горло, а на місце тривоги прийшла гаряча гордість. Алекс сидів біля нього цілком спокійно — сильний, зібраний, ніби нічого незвичайного не сталося. А втім він зробив те, чого не зміг би ніхто з тих, хто був у терміналі, і став героєм для людей, яких навіть не знав.
До них підійшла молода медсестра з добрими очима. У руці вона тримала складений удвоє аркуш.
— Пацієнтка попросила передати це вам.
Олег узяв папірець. Його пальці ледь затремтіли. Кілька митей він дивився на записку, не наважуючись її розгорнути…
