За роки служби Олег не раз бачив, як навчені собаки знаходили зброю, наркотики й вибухівку. Але те, що сьогодні зробив Алекс, виходило далеко за межі звичайної підготовки. Його здатність відчути приховану всередині людини біду здавалася майже незбагненною.
— Ти ж рятував її, так? — тихо запитав він.
Пес підвів голову й зустрівся з ним поглядом. У темних очах Олег прочитав звичні спокій і відданість, хоча розумів, що відповіді все одно не отримає.
— Справжній герой, — додав він і вперше за довгі години ледь усміхнувся. Залишалося тільки дочекатися лікаря.
Нарешті двері в кінці коридору відчинилися. До них попрямував лікар років п’ятдесяти, із сивиною на скронях і втомленим обличчям. Халат на ньому зім’явся, але постава й хода залишалися впевненими. Олег одразу підвівся, і серце знову забилося швидше. Непроникний вираз обличчя лікаря змусив його приготуватися до найгіршого.
Кілька секунд той мовчав, потім кутики його губ торкнула легка усмішка.
— Вона вижила, — промовив лікар. — Мати й дитина зараз у стабільному стані…
