— Напишіть офіційно. Зараз. Що виселення призупинено у зв’язку з погашенням заборгованості.
Він невдоволено вдихнув, але написав. Ольга, схлипуючи, поставила печатку центру на копії. Марія сфотографувала чек, акт, підпис. Потім подивилася на годинник.
Сімнадцять сорок одна.
Часу лишалося дев’ятнадцять хвилин.
Коли вона вийшла надвір, дощ посилився. Сергій стояв біля машини, курив під дашком, але, побачивши її, одразу загасив сигарету.
— Назад? — спитав він.
Марія кивнула.
У машині телефон почав вібрувати майже відразу. Рашид.
Вона дивилася на його ім’я і не могла натиснути зелену кнопку. На третій дзвінок відповіла.
— Де ти? — спитав він.
— Їду назад.
— Ти розумієш, що щойно зробила?
Марія подивилася у вікно. По склу бігли криві доріжки води.
— Так.
— На що ти витратила мільйон?
— Ти побачиш.
— Маріє.
У його голосі вперше майнуло не роздратування. Щось інше. Недовіра? Тривога?
Вона відключилася.
Удома її чекали у вітальні. Уже не за столом, а як комісія чекає людину після провалу. Наталія стояла біля каміна, тітка Світлана сиділа на дивані, Віктор гортав щось у телефоні. Рашид був біля вікна. Цього разу в руці в нього був планшет.
Марія зняла мокре пальто й повісила його на спинку стільця. У передпокої під ногами розтікалася вода. Ніхто не запропонував рушника.
— Мільйон списано, — сказав Рашид.
— Так.
— “Теплий дім”. Погашення заборгованості й призупинення виконавчих дій.
Він вимовив ці слова повільно, ніби кожне різало йому язик.
Наталія різко повернулася до нього.
— Що?
Віктор перестав гортати телефон.
Марія дістала із сумки чек і акт.
— Ось документи.
Рашид не взяв. Він дивився на екран планшета. Обличчя в нього стало дивним. Не злим, не суворим — розгубленим. Ніби в стіні, до якої він звик притулятися, раптом відчинилися двері.
— Звідки ти знаєш цей центр? — спитав він.
— Я допомагала там до нашого знайомства.
— Чому ти мені не сказала?
Марія коротко всміхнулася. Усмішка вийшла слабкою.
— Мабуть, чекала слушного вечора.
Тітка Світлана сплеснула руками.
— Яка тонка гра! Звісно, на благодійність. Дуже зручно. Усі розчуляться, ніхто не спитає, куди пішли гроші.
— Я спитаю, — сказав Рашид.
У кімнаті знову стало тихо.
Він нарешті взяв чек. Прочитав. Потім акт. Потім ще раз подивився в планшет. І раптом сів. Не красиво, не з гідністю — просто опустився на найближчий стілець, як людина, у якої раптом відмовили ноги.
Марія побачила, що його пальці збіліли на краях паперу.
— Це був мамин дім, — сказав він тихо.
Наталія ступила вперед.
— Рашиде, не драматизуй. Мами давно немає, центр давно вийшов з-під нашого контролю, там борги, бардак…
— Ти сказала, він закрився….
