Марія дістала картку. Рука тремтіла так, що картка ледь не випала в калюжу.
Ольга подивилася на пластик, потім на машину, потім знову на Марію.
— Це його?
— Він наказав витратити мільйон за годину.
Ольга повільно опустила руку, якою тримала теку.
— Господи.
— Олю, швидше.
Вони вбігли всередину. У коридорі пахло вологими куртками, гречаною кашею і хлоркою. На лавці сиділа дівчинка в рожевій шапці й тримала плюшевого зайця без одного ока. Вона дивилася на Марію так уважно, ніби дорослі знову вирішували щось страшне, і від цього рішення залежало, де вона спатиме.
У кабінеті Ольги стояв старий комп’ютер, принтер, стос тек. На підвіконні вистигав чай. Чоловік у куртці виявився представником організації, яка викупила борг за оренду і тепер вимагала звільнити приміщення. Він говорив ввічливо, майже лагідно, але від цієї лагідності хотілося вдарити його чимось важким.
— У нас строк платежу до вісімнадцятої нуль-нуль, — сказав він. — Якщо надходження пройде, ми зафіксуємо виконання зобов’язань. Але попереджаю: комісія банку може…
— Скільки з комісією? — перебила Марія.
Він подивився в планшет.
— Рівно мільйон. З урахуванням обробки термінового платежу.
Марія почула в голові голос Рашида: «Мільйон. Витратиш за годину».
— Проводьте.
Коли термінал попросив код, у неї так тремтіли пальці, що вона помилилася. На екрані спалахнуло червоне: «Неправильний PIN».
Чоловік підняв брови.
— Ще дві спроби.
Марія заплющила очі й згадала цифри. Не цифри навіть — як він вимовив їх там, у їдальні, жорстко, ніби кинув каміння. Вона ввела знову.
Термінал думав довго. Надто довго. Десь за стіною заплакала дитина. У коридорі заскрипів візок. Ольга стояла поруч, не дихаючи, стиснувши в руках край кофти.
Потім апарат пискнув і виплюнув чек.
«Операцію схвалено».
Ольга сіла просто на підлогу. Не на стілець, не на край дивана — на підлогу, біля картотечної шафи. Притиснула долоні до обличчя, плечі її затремтіли.
Марія взяла чек. Папір був теплий. На ньому чорним по білому: 1 000 000.
Вона не відчула радості. Тільки порожнечу, як після високої температури. Ніби всередині неї вигоріло щось важливе.
— Дітей не вивозять? — спитала вона в чоловіка.
Він підібгав губи.
— На цей момент підстав немає.
— Напишіть.
— Що?
