Наталія замовкла.
— Ти сказала, — повторив він, підводячи на неї очі, — що після маминої смерті там усе розікрали, приміщення пустує, а документи згоріли.
— Так мені передали.
— Хто?
Вона подивилася на Віктора. Надто швидко.
Марія помітила цей погляд. І Рашид помітив.
Віктор кашлянув.
— Рашиде Самировичу, зараз не час. Треба розібратися спокійно. Платіж із вашої картки на сторонню організацію після сімейного конфлікту — це серйозно. Ми можемо оскаржити операцію.
— Не можемо, — сказала Марія. — Я ввела код. Є чек. Є акт. Є свідок.
— Ви дуже підготовлені, — холодно сказав Віктор.
— До приниження? Ні. До нього я підготовлена не була.
Рашид підвівся. Папери він тримав у руці.
— Усі вийдіть.
Ніхто не рушив.
— Я сказав, вийдіть.
Тітка Світлана відкрила рота, але Наталія торкнула її за лікоть. Віктор затримався на секунду, дивлячись на Марію так, ніби вперше побачив у ній не бідну родичку за багатим столом, а перешкоду. Потім теж вийшов.
Двері зачинилися.
Марія лишилася стояти біля стільця. Мокре волосся прилипло до щоки. Ноги нили від напруження. Їй хотілося сісти, але вона не дозволила собі.
Рашид поклав чек на стіл.
— Розкажи.
— Тепер?
— Так.
— А коли я просила дати мені п’ять хвилин за столом, ти не хотів?
Він відвів погляд.
— Я був злий.
— Ні, Рашиде. Злість — це коли грюкають дверима. А ти влаштував суд. Без права говорити.
Він мовчав.
Марія вийняла із сумки теку. Краї в неї були пом’яті, бо вона кілька днів носила її з собою, не наважуючись показати. Усередині лежали копії листів, повідомлення, фотографії старого стенда в центрі, роздруківки платежів.
— Я зустрічалася з Андрієм Кравцем. Він юрист. Його знайшла Ольга з центру. Ми намагалися зрозуміти, чому “Теплий дім” має звільнити будівлю, якщо в них був договір опікунського фінансування через фонд імені твоєї матері. Спершу думали, що просто бракує грошей. Потім Андрій побачив дивні переуступки боргу. Центр платив за ремонт, якого не було. За охорону, якої не було. За консультації, яких ніхто не отримував. Гроші йшли фірмам, пов’язаним із людьми з твого офісу.
Рашид повільно взяв один аркуш.
— Чому ти не прийшла до мене?
