Я підвелася й пройшлася кімнатою.
— Вісім років він безкарно тебе мучить. Поліція не захистила, тікати тобі нікуди. Але можна спробувати підійти з іншого боку. Якщо в нього є таємниці, ми знайдемо спосіб натиснути. Заможні люди з такими зв’язками рідко ведуть справи бездоганно.
— Ти хочеш добути на нього компромат?
— Спершу зрозуміти, що він приховує. Знайти важіль, який змусить його спокійно дати тобі розлучення, забезпечити грошима й назавжди залишити в спокої.
Марина довго мовчала, потім заперечно похитала головою.
— Надто небезпечно. Що буде, якщо Богдан здогадається?
— Не здогадається. Ми однакові.
— Лише зовні. Він знає мій голос, звички, кожен рух.
— Тоді розкажи мені все: як ти з ним говориш, як рухаєшся, чим займаєшся щодня. Час іще є.
— Оксано… — У її інтонації вперше промайнула несмілива надія. — Ти справді готова ризикувати заради мене?
Я опустилася перед нею навколішки й зазирнула в карі очі із золотистими цяточками — такі самі, як у мене.
— Ти моя сестра, моя кров і єдина рідна людина, яка в мене лишилася. Звісно, готова.
Марина розповідала, а я слухала, запам’ятовувала й заповнювала блокнот. Поступово на сторінках склався розпорядок життя в будинку Кравченків.
Вставати слід було о сьомій: Богдан не виносив, коли дружина залежувалася. Попри домробітницю Лідію, сніданок Марина готувала сама — господар вважав годування чоловіка прямим обов’язком дружини. Щоранку потрібні були яєчня, бекон, тости й американо з двома ложками цукру. Снідали вдвох у їдальні на першому поверсі. Потім Богдан їхав, а Марина залишалася з Лідією, прибирала й готувала обід. Домробітниця допомагала, однак основні страви мала робити дружина.
Телевізор дозволялося вмикати лише заради новин і документальних передач — серіали Богдан називав дурнею. Читати можна було паперові книжки з його бібліотеки. Телефон залишався в Марини, але ввечері чоловік обов’язково переглядав дзвінки й листування.
Рівно о другій Богдан приїжджав обідати. На столі неодмінно мали стояти суп і друга страва. Після весілля Марина готувати не вміла, зате побої за підгорілий рис, недосолений суп і пересмажене м’ясо швидко змусили її навчитися.
Після обіду чоловік повертався в офіс або приймав гостей удома. Марині належало сидіти поруч, усміхатися, розливати напої й бути гідною окрасою дому. Заперечувати чи висловлювати власну думку заборонялося. Друзям Богдан любив казати: «Дружина — окраса мого дому».
Вечерю подавали о восьмій. Потім, якщо господар бажав, наставав час подружніх обов’язків. Відмов він не приймав: після єдиної спроби заперечити Марина тиждень не могла нормально сидіти.
— Зачекай. А синці на тілі? Що ти кажеш Лідії?
— Нічого. Вона про все знає й мовчить, бо Богдан добре їй платить.
— Якщо помітить у мені щось дивне, вона повідомить йому?
— Найімовірніше. З Лідією будь украй обережна.
Я поставила в блокноті позначку.
— Код кабінету тобі відомий?
— Там електронний замок, комбінацію Богдан змінює щомісяця. Але є запасний звичайний ключ. Він ховає його в нашій спальні, під фальшивим дном тумбочки…
