Григорій купив крупу, м’ясні обрізки, нову лампу й два міцні нашийники без ланцюгів. На світанку Іній вийшов із братом у двір і несподівано побіг — нерівно, короткими ривками, але сам. Григорій стояв на ґанку, Варвара спостерігала з вікна, Павло перевіряв ремінь снігохода. Радість тривала недовго. Димок раптом завмер біля дровітні, наїжачив шерсть на загривку, а на сніговій кірці виявився величезний слід із довгими кігтями.
Наступного ранку Павло повернувся з мірною стрічкою й фотоапаратом. Спершу він обійшов двір, перевірив склад, паркан і стежку до струмка, лише потім присів біля відбитка. Димок дозволив інспекторові підійти на кілька кроків, але весь час тримав голову низько. Іній сидів біля ґанку, витягнувши ушкоджену лапу, і ловив запахи вітру. Варвара принесла термос і три пиріжки, запевняючи, що опинилася поруч випадково, хоч до найближчого дому було понад годину шляху.
На краю сліду Павло помітив темну жирну суміш зі смолою. Схожий бруд вкривав бочки з рибними відходами біля складу Лазарєва. Отже, ведмідь уже шукав там поживу й міг запам’ятати легке джерело їжі. Якщо звір справді був поранений пасткою, він неодмінно повернеться. Григорій відчув, як напружилися плечі. Варвара сунула йому в руки гарячий термос і веліла не дозволяти минулому знову командувати пальцями. Він хотів огризнутися, але побачив, що руки й справді тремтять.
Інспектор зібрав зразок із краю відбитка, сфотографував борозни й тільки потім дозволив засипати слід. Він не хотів лякати Варвару, але зізнався Григорієві, що звір підходив до дровітні не випадково: обходив двір, оцінював запах і шукав слабке місце. Ведмідь іще не намагався ввійти, однак уже включив станцію у свій маршрут. За дверима тепер потрібні були не героїзм і зброя, а щоденна обережність.
Того дня Іній сам заліз на низьку лаву, де йому міняли пов’язку. Димок спробував підштовхнути брата й дістав носом у лоба. Варвара зауважила, що впертість у цієї компанії явно родинна, включно з господарем станції. Григорій несподівано розсміявся — хрипко, коротко, але по-справжньому. Потім довго ніяковів, ніби дозволив собі недоречну розкіш. Увечері він відкрив старий блокнот і вперше записав не перелік припасів, а плани на майбутнє.
Треба було укріпити склад, оглянути стежку, навчити вовченят повертатися на сигнал і обговорити з Павлом заходи безпеки. Слово «обговорити» Григорій підкреслив двічі. За вікном Димок знову насторожився біля дров, а Іній підвівся поруч. Під лісовою крайкою сніг просів під іще одним важким кроком. Слід лишався вологим по краях. Звір приходив зовсім недавно й тепер знав, де стоїть людське житло.
Після цього Григорій щоранку оглядав двір уважніше. Він помічав неприродно нахилені гілки, раптово змовклих ворон, зайві заглибини біля паркану. Варвара називала це занудством, але сама насамперед перевіряла сніг біля ґанку. Павло приніс дзвіночок для складу. Димок зняв його зубами за п’ять хвилин і сховав під столом, бо не зносив дзвону. Іній, навпаки, довго штовхав дзвіночок носом і дослухався, поки Григорій не прибрав його.
Так у кожного з’явився обов’язок. Павло збирав сліди й документи, Варвара лікувала, Григорій підтримував лад і вогонь. Димок читав ліс за запахами, а Іній наново вчився довіряти лапі. Коли величезний відбиток з’явився вдруге, вже ближче до дверей, випадковістю його не назвав ніхто. Павло поклав поруч долоню й сказав, що ведмідь надто великий і в цю пору мав би спати в барлозі. Підняти його могли рана, голод або й те, й інше водночас.
Інспектор суворо попередив Григорія не виходити проти звіра наодинці й за першої ознаки небезпеки зв’язуватися з ним. Ветеран хотів відповісти, що не збирається гратися в героя, але промовчав. Він надто добре знав: у критичну хвилину людина не завжди чинить так, як обіцяла біля теплої печі. Димок стояв перед чорною стіною лісу, Іній притискався до ноги господаря. Григорій уперше відчував не лише страх за себе, а й відповідальність за тих, хто йому довірився…
