Сонце поволі хилилося до обрію, забарвлюючи будинки м’яким золотавим світлом. Наївшись солодощів, діти галасливо гралися в піжмурки біля декоративних кущів, дорослі пили чай і неквапливо розмовляли за щедро накритим столом.
Оксана нарешті розслабилася й почувалася по-справжньому щасливою. Про замок на холодильнику вона майже перестала згадувати. У цей самий час до їхньої вулиці наближався старий, забризканий багнюкою позашляховик.
За кермом був Остап, приятель Богдана. Сам Богдан розвалився на сусідньому сидінні. Риболовля виявилася невдалою, клювання було кепським, тому додому він повертався роздратованим, утомленим і болісно голодним. І все ж передчуття швидкого тріумфу підіймало йому настрій.
Богдан був переконаний, що двотижневе мовчання й його ранкова витівка остаточно зламали дружину. У своїй самовпевненості він навіть не подумав, що Оксана може звернутися до близьких або знову купити продукти. Усю дорогу Богдан із задоволенням уявляв, як увійде в дім і побачить на порозі заплакану дружину. У його уяві вона відразу просила пробачення й благала віддати ключ від холодильника.
— Ну що, хлопці, зараз до мене заїдемо, — самовдоволено запропонував він супутникам. — Моя на цей час, певно, вже тихіша за воду стала. Я сьогодні як слід її провчив, щоб навчилася цінувати гроші. М’ясо розігріємо, нормально посидимо і, так уже й бути, відзначимо її тридцятиріччя.
Рибалки невиразно озвалися. Про замок вони знали: Богдан сам похвалився їм уранці своїм «виховним методом». Його веселощів приятелі не поділяли, однак сперечатися з ним ніхто не захотів.
Машина зупинилася біля воріт. Богдан першим вибрався назовні й із переможною усмішкою попрямував до хвіртки. Він уже збирався розчинити її ногою, але за два кроки завмер. Самовдоволений вираз зник з обличчя, а рот привідкрився від потрясіння.
Біля паркану, виблискуючи бездоганно відполірованими боками, стояв величезний чорний позашляховик. За затемненим лобовим склом виднівся пропуск, який Богдан упізнав миттєво. У всій компанії така машина належала лише одній людині — генеральному директорові.
По спині Богдана пробіг холодок, а ноги в гумових чоботях ніби налилися свинцем. Із-за паркану долинали музика, веселі голоси, дзвін келихів і дитячий сміх. У повітрі витали апетитні запахи, від яких його порожній шлунок болісно стиснувся.
Тремтячою рукою Богдан відчинив хвіртку й нерішуче зайшов на подвір’я. Рибалки боязко пішли за ним, збившись біля входу в тісну групу…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
