Із машини енергійно вийшла Лариса Петрівна. Слідом з’явився її чоловік — імпозантний і завжди стриманий Степан Васильович, генеральний директор компанії, у якій працював Богдан.
— А ось і ми! — голосно оголосила Лариса Петрівна, зайшовши на подвір’я.
Вона обійняла Оксану й вручила їй розкішну подарункову коробку. Степан Васильович тим часом підійшов до Юрія Миколайовича, міцно потис йому руку, привітав решту чоловіків коротким кивком і обернувся до дружини.
— Ларисо, розпоряджайся. Куди доставникам заносити все, що ми привезли?
Слідом на подвір’я зайшли хлопці з великими контейнерами. Щойно вони зняли кришки, як подвір’я наповнилося чудовим ароматом запеченого м’яса й свіжої випічки. Степан Васильович особисто стежив, щоб усе занесли й розставили як слід.
Потім він покликав Софію, весело підморгнув їй і поставив перед дівчинкою на стіл величезний торт, оздоблений ягодами.
— Дивися, принцесо. Це для тебе і твоєї мами, — сказав він. — Сьогодні в неї обов’язково буде справжнє свято.
Не минуло й години, як столи вже були заставлені частуванням. На подвір’ї тихо лунала приємна музика, діти носилися газоном, а дорослі підіймали келихи й виголошували теплі побажання на честь Оксани.
Її батьки вмостилися поруч із генеральним директором і Ларисою Петрівною. Юрій Миколайович швидко знайшов зі Степаном Васильовичем спільну мову, і невдовзі чоловіки розмовляли так жваво, ніби були знайомі багато років. Валентина Григорівна час від часу витирала очі, але тепер плакала вже не від образи за доньку, а від вдячності людям, які не дозволили зіпсувати її свято.
Уперше від початку сварки Оксана сміялася щиро й легко. Підтримка батьків, подруг, Лариси Петрівни й досі майже незнайомого їй Степана Васильовича виявилася настільки сильною, що приниження, завдане Богданом, уже не тиснуло на неї так тяжко. Свято набирало розмаху, розмови ставали дедалі жвавішими, і непомітно настав вечір…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
