Життя без прикрас— Мені потрібен чоловік, Богдане. Чоловік, який захищатиме свою сім’ю. А не ганчірка, яка боїться засмутити маму.
— Ксюша, я ж не знав, що ти…
— Не знав, що я успішна? І що? Це змінює справу? Якби я справді заробляла 40 тисяч, то заслуговувала б на таке ставлення? Якби я справді була з простої сім’ї, то була б недостойна поваги?
— Ні, звісно.
— Тоді чому ти дозволив своїй матері говорити зі мною як із жебрачкою? Чому не сказав їй прямо, що її образи неприпустимі й що ти не дозволиш так зі мною розмовляти?
Богдан мовчав, розуміючи, що я маю рацію.
— А тепер до вас, Ларисо Михайлівно. — Я повернулася до його матері. — Ви весь цей час пояснювали мені, що я недостойна вашого сина, бо мало заробляю. Тепер з’ясувалося, що я заробляю значно більше за нього. Що змінилося у вашому ставленні?
— Ну, якщо ви справді забезпечена…
— Стоп. — Я підняла руку. — Це неправильна відповідь. Правильна відповідь: «Вибачте, я помилилася, коли судила про людину лише за її доходами».
Лариса Михайлівна стиснула губи, явно не бажаючи перепрошувати.
— Знаєте, що найсумніше? Я готова була полюбити сім’ю чоловіка. Готова була прийняти вас такими, які ви є. Готова була будувати стосунки, знаходити компроміси. Але ви одразу записали мене у вороги.
— Ми просто хотіли захистити сина, — пробурмотів Павло Іванович.
— Від чого захистити? Від кохання? Смішно. Ви хотіли контролювати його вибір і вимірювали цінність майбутньої дружини лише її доходом.
— Це не так, — обурилася Лариса Михайлівна.
— Саме так. І знаєте, що найсумніше? Ваш син виявився саме таким, яким ви його виховали. Слабким і залежним від мамчиної думки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.