— А за онуками моїми, якщо зможеш, приглядай. Вони все одно рідні.
Тарас пообіцяв, хоч розумів, як мало може зробити. Наступного дня після роботи він знайшов гараж, відчинив важкі двері й спустився в сируватий підвал. У кутку й справді стояла гиря — темна, іржава, з облупленою поверхнею, ніби її забули там іще багато років тому.
Він підняв її, покачав у руках і хмикнув. Удома дружина напевно спитає, навіщо він знову притяг непотрібну залізяку. Але обіцянка лишалася обіцянкою. Та й Оксана Павлівна могла спитати, чи забрав він подарунок.
Тарас відвіз гирю до свого гаража й вирішив бодай зчистити іржу. Тоді й помітив дивину: річ важила не так, як мала б. Він займався спортом і приблизно розумів, якою буває справжня вага такої гирі. А ця ніби тягнула донизу сильніше.
Цікавість перейшла в настороженість. Він зняв верхній шар, потім обережно підпиляв метал. Під рудою кіркою проступив щільний жовтий блиск. Тарас завмер. У гаражі стало так тихо, що він почув власне дихання. Він перевірив знахідку ще раз, потім знову, не бажаючи вірити очам.
Гиря виявилася золотою.
Додому він увійшов блідий, притискаючи її до себе обома руками. Дружина спершу злякалася, подумала, що з ним сталося щось страшне, але за кілька хвилин сиділа поруч, не в силі відвести погляду від дивної знахідки…
