Життя без прикрасЇї відсутність принесла в дім примарне полегшення, але Ілля Данилович був таким самим похмурим і скептичним. Схоже, він не допускав і думки, що випадкова доглядальниця може мати стосунок до його родини, але терпів мене до вердикту лабораторії. Коли я увійшла до вітальні, він сидів у своєму візку біля вікна, і його рука вже тягнулася до важкого кришталевого графина.
— Ваше серце не витримає поєднання алкоголю з препаратами, які ви прийняли вранці, Ілле Даниловичу, — промовила я спокійно й підійшла ближче. Він не встиг дотягнутися, бо я рішуче переставила графин на дальній стіл. Він звів на мене очі, повні холодного роздратування.
— Ти тут, щоб виконувати розпорядження, а не показувати характер, дівчисько, — прохрипів він. — Ви маєте рацію, — я не відвела погляду, дивлячись на нього просто й відкрито. — Розпорядження вашого лікуючого лікаря — це заборона будь-якого алкоголю.
Будь ласка, не ускладнюйте мені роботу. Старий кілька секунд свердлив мене поглядом, ніби перевіряючи на злам. Я не здригнулася.
У притулку мене не могли налякати й грізніші погляди. Зрештою він шумно видихнув і роздратовано відкинувся на спинку візка. — Уперта, — буркнув він, відвертаючись до вікна.
— Забагато на себе береш. Після полудня я наполягла на прогулянці. Попри його бурчання про те, що він не бажає виставляти свою неміч на огляд садівникам, я мовчки вивезла візок на терасу.
Ми рухалися липовою алеєю в цілковитій тиші. Я бачила, як він болісно морщиться від яскравого сонячного світла, але поступово його дихання вирівнювалося, ставало глибшим. — Командирка, — бурчав він, трохи розслабляючи плечі.
— Ти вважаєш, що пара вдихів надворі вилікує старого, який роками не бачить сенсу виходити з кімнати? — спитав він, і в його голосі почувалася глуха втома. Зупинившись на краю алеї, я поправила йому плед на колінах і сказала: — У дитинстві в мене не було нічого свого, крім неба над головою й уміння знаходити радість у дрібницях.
Це допомагало мені не зламатися. Знаєте, у притулку ми вирощували квіти на підвіконнях у старих банках. Їм було тісно, але вони тягнулися до світла.
Вам зараз теж не завадило б просто подихати. Ілля Данилович повільно повернув голову до мене. Він довго вивчав моє обличчя, ніби намагаючись зрозуміти, звідки в цій двадцятирічній дівчині стільки спокійної життєрадісної впевненості.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.