Вони вийшли в порожній зимовий сад. Кілька секунд він просто дивився їй у вічі, ніби намагався зрозуміти, хто стоїть перед ним. Потім тихо, майже пошепки промовив: «Чорт забирай! Та хто ти така насправді?»
Олеся спокійно витримала його погляд. Вона більше не всміхалася. «Людина, яку дуже довго ніхто ні про що не питав».
Андрій похитав головою. «Так не буває. Продавчині не розмовляють трьома мовами». «Буває». «Ні». «Тоді вам доведеться змінити свою думку».
Він зробив іще крок. «Чому ви все це приховували?» Олеся повільно провела рукою по холодному мармуровому підвіконню. «Тому що ви шукали продавчиню, яку можна перетворити на аристократку. Ви заздалегідь вирішили, хто я така, і жодного разу не захотіли дізнатися мене по-справжньому». Андрій мовчав. Кожне її слово било точніше за будь-який докір.
Він раптом зрозумів, що за три дні майже нічого не спитав про її минуле. Його цікавило лише те, чи зможе вона зіграти потрібну роль. Із головної зали долинули оплески.
Помічник повідомив, що інвестори готові підписати попередню угоду. Андрій не зрушив з місця. Угода, через яку він хвилювався кілька місяців, несподівано перестала здаватися головною подією вечора.
Його значно більше хвилювало запитання, відповіді на яке він іще не отримав. Ким була жінка, що зустрілася йому в маленькому продуктовому магазині, і чому людина з такою освітою опинилася за касою? Відповідь Олеся вирішила залишити на потім. Після підписання угоди прийом тривав, однак для Андрія ділова частина вечора вже втратила колишнє значення…
