До серверної вони спускалися в супроводі шістьох бійців військової поліції. Коридори батальйону здавалися довшими, ніж зазвичай, ніби сама будівля не хотіла віддавати свої таємниці. Люди розступалися перед Мар’яною й віддавали честь, багато хто із запізнілим жахом розумів, що ще вранці дивився на неї як на порожнє місце.
Важкі сталеві двері з табличкою «Центральна серверна» були замкнені. У бійця вже був майстер-ключ, вилучений у Бурлака. Замок клацнув, двері розчинилися з коротким шипінням, і на них війнуло холодом кондиціонерів та сухим металевим гулом.
Усередині мерехтіли стійки серверів. Кабелі йшли в підлогу й стелю, індикатори блимали різнокольоровими цятками, ніби в темряві дихав величезний електронний звір. Мар’яна увійшла першою. Для іншої людини це приміщення було б набором шаф і дротів. Вона ж за кілька секунд побачила архітектуру мережі, резервні маршрути, вузли зберігання, ймовірні місця маскування.
Вона помітила й сліди квапливої самовпевненості: резервний канал був підписаний не за стандартом, частина локальних журналів зберігалася надто близько до робочого масиву, а бездротовий сервіс обслуговування лишався ввімкненим, хоча мав бути вимкнений. Люди Бурлака вміли ховати гроші, але не вміли мислити як справжні мережеві архітектори. Для Мар’яни це приміщення було розгорнутою книгою.
— Головний масив? — спитала вона.
Сидоренко, опинившись у своїй стихії, помітно змінився. Розгубленість зникла. Він швидко оглянув стійки й указав на центральний захищений блок.
— Тут. За схемою — основний сервер зберігання. Якщо Бурлак вів чорну бухгалтерію через внутрішні канали, вихідні логи й транзакційні сліди мають бути на цьому масиві.
— Витягуйте основний накопичувач. Потрібен оригінал. Усе інше може бути підчищене.
— Виконаю.
Він розкрив інструментальний кейс. Працював швидко, акуратно, майже красиво. Від’єднував кабелі, знімав захисні панелі, фіксував кожну дію в журналі. Мар’яна спостерігала й водночас непомітно торкнулася екрана своїх тактичних годинників під рукавом. Програма, запущена нею ще при вході, вже шукала бездротові службові канали серверної.
На крихітному екрані, схованому складкою тканини, змінювалися майже непомітні значки: рукостискання встановлено, протокол визначено, ключ підібрано, потік відкрито. Зовні Мар’яна стояла нерухомо й дивилася на руки майора. Усередині ж операція вже йшла повним ходом. Справжні дані покидали сервер тихо, без драматичних жестів і без дзвону падаючого заліза.
Вона не була певна, що фізичний диск узагалі вдасться винести цілим. Надто багато людей хотіли б його розбити, підмінити або загубити. Тому диск був важливий як видимий символ. Справжня ставка робилася на те, чого противник не міг побачити: потік даних, що витікав у захищене сховище вузьким, непомітним каналом.
Сидоренко, зосереджений на корпусі сервера, не помічав ні темпу передавання, ні коротких вібрацій на її зап’ясті. У цьому була іронія: найкращий фахівець поруч із нею дивився саме туди, куди вона хотіла змусити його дивитися. На гвинти, кабелі, накопичувач, фізичний носій. На красиву, переконливу приманку.
Сидоренко цього не бачив. Він був зайнятий корпусом. Нарешті з центрального блока з’явився чорний жорсткий диск — важкий, прямокутний, на вигляд звичайний, але для справи безцінний.
— Готово, — сказав майор, повертаючись до неї.
І в цю мить за дверима здійнявся шум. Крики, тупіт, різкі команди спецназу. Хтось із людей Бурлака, що лишилися, спробував чинити опір, вимагаючи звільнити командира. Кілька секунд коридор був наповнений звуками короткої боротьби.
Сидоренко різко повернув голову.
— Генерал-майоре, небезпека!
Він ступив так, ніби хотів прикрити Мар’яну собою. І саме в цю мить його рука сіпнулася. Диск вислизнув із пальців, перевернувся в повітрі й ударився об підлогу.
Глухий звук падіння пролунав у серверній страшніше за постріл.
— Ні! — видихнув Сидоренко.
Він миттєво нахилився, підняв накопичувач і оглянув його з обличчям людини, яка вчинила непоправне.
— Пробачте. Пробачте, генерал-майоре. Удар міг пошкодити головки або пластини. Дані… дані можуть бути знищені.
Його голос тремтів переконливо. Надто переконливо.
Біля входу в серверну стояла Олеся. Вона прийшла слідом за матір’ю, не витримавши тривоги, і бійці не пустили її всередину, але двері лишалися прочиненими. Вона бачила падіння. І ще дещо.
Коли Сидоренко піднімав диск, його долоня не просто схопила корпус. Вона накрила його надто щільно. На частку секунди під пальцями промайнув маленький чорний пристрій, ніби тонка пластина, схована в руці. Він провів нею по поверхні накопичувача й одразу прибрав.
Рух був майже непомітний. Але Олеся побачила. Її солдатське чуття, загострене місяцями страху, закричало всередині: це не випадковість.
Вона не знала назви приладу, не розуміла, що саме можна зробити таким рухом. Але після життя у «Вепрі» навчилася одного: небезпека часто ховається в дрібницях. У надто швидкому погляді сержанта. У раптовій тиші перед викликом до командира. У руці, яка робить зайвий рух, поки всі дивляться в інший бік.
Мар’яна прийняла диск, збліднувши обличчям. Вона зіграла поразку бездоганно: рука здригнулася, губи стиснулися, в очах з’явилася порожнеча.
— У кейс. Доставимо в центр відновлення. Може, вдасться врятувати хоча б частину.
Сидоренко опустив голову.
— Я понесу будь-яке покарання.
Він вимовив це з такою правильною інтонацією, що будь-який інший командир, можливо, побачив би в ньому чесного фахівця, розчавленого власною помилкою. Але Мар’яна вже чула фальш. Не в голосі — у збігах. Справжні випадковості рідко бувають настільки зручними для ворога.
Олеся підійшла до матері так близько, як могла, і прошепотіла:
— Мамо. Він щось зробив із диском. Коли піднімав. У нього в долоні було щось маленьке.
Мар’яна не повернула голови. Лише погляд став гострішим, холоднішим. Усі шматки склалися: надто зручний шум, надто вдале падіння, надто щире каяття.
Бурлак був лише першим шаром. Справжня змія ховалася ближче, ніж вона думала…
