Після цього вона відвернулася, ніби Бурлак перестав бути людиною й став речовим доказом, який треба передати слідству. На плацу вже стояли конвойні машини. Полковника та його найближчих псів виволокли надвір під охороною, а солдати дивилися, як руйнується той, кого вони вважали вічним.
Картина була майже нереальною. Ще недавно Бурлак проходив цим плацом так, що люди затримували подих. Тепер його вели зігнутим, із заламаними руками, і він спотикався, намагаючись водночас лаятися й озиратися на тих, хто більше не поспішав ховати очі. Його влада виявилася не фортецею, а декорацією, що трималася на страху. Варто було страху тріснути — і за нею виявилася жалюгідна порожнеча.
Солдати мовчали. Ніхто не аплодував, ніхто не вигукував проклять. Надто багато болю накопичилося в цьому мовчанні, щоб воно могло вийти простим шумом. Дехто дивився на найближчу конвойну машину з недовірою: ніби чекав, що двері зараз відчиняться, Бурлак вийде назад і покарає всіх за надію. Але двері грюкнули, двигун завівся, і машина повільно рушила.
Олеся стояла серед них і відчувала те саме. Їй хотілося кинутися до матері, але вона розуміла, чому та не підходить. Між ними зараз лежала операція, а не холодність. Мар’яна захищала її не обіймами, а тим, що не дозволяла нікому побачити особистий зв’язок раніше часу. Це було боляче, але Олеся вперше ясно побачила: материнська любов може виглядати як залізна дистанція.
Але для Мар’яни це був лише початок. Джерело зла містилося не в холі й не в кулаках Бурлака. Воно мало лежати глибше — у даних, рахунках, листуванні, логах, захованих у серці батальйону.
Вона не дозволила собі затриматися поруч з Олесею. Не дозволила спитати, чи ціла вона, не дозволила торкнутися її плеча. Будь-яка материнська слабкість зараз могла порушити вибудувану легенду й дати ворогові новий важіль. Тому Мар’яна лише глибше сховала біль і пішла туди, де паперова кров злочину мала виявитися яскравішою за справжню.
Вона повернулася до Сидоренка. Майор усе ще був блідий, але витягнувся миттєво.
Для нього це теж було потрясінням, але іншого роду. Він щойно побачив, що «референтка», яку він подумки списав у тягар, командує елітою, валить полковника голими руками й одним словом змінює контроль над частиною. Його професійна гордість мала бути принижена. Мар’яна відзначила це краєм свідомості: принижена гордість небезпечна, але корисна, якщо за нею уважно стежити.
— Тепер ваша справжня робота, майоре. Центральна серверна. Ходімо…
