Марія повільно кивнула. Клубок у горлі заважав дихати.
— Учора. І не тільки вчора.
Він розгорнув пакет. Усередині виявилися старий телефон із тріснутим екраном, флешка, кілька аркушів у прозорому файлі й маленька металева бирка з номером. Аркуші були вологі по краях, але текст читався. Марія побачила знайоме прізвище Павла й назву якоїсь фірми з перевезення тварин. Нижче — сума, підпис, дата. Дата вчорашня.
— Господи, — сказала Анна так тихо, що Марія ледь почула.
Поліцейський підвів очі.
— Нікуди не їдьте після клініки. Треба буде дати пояснення.
Марія раптом відчула, що в неї підкошуються ноги. Вона сіла просто на сходинки ґанку, не думаючи, що спідниця забрудниться землею. У голові стукало: Павло. Нашийник. Пакет. Змія. Рекс.
Вона згадала, як зранку Рекс не хотів заходити на подвір’я після прогулянки. Стояв біля сараю, нюхав землю, тихо, стримано гарчав, ніби чув щось під дошками. Марія тоді поспішала на роботу, смикнула повідець і втомлено сказала:
— Та що з тобою, старий? Ходімо вже.
А він дивився на неї винувато, ніби намагався пояснити.
У клініці пахло ліками, мокрою шерстю й кавою з автомата. Рекса повезли за скляні двері. Марія залишилася в коридорі на пластиковій лаві, тримаючи Анну за руку. Донька вже не плакала, тільки дивилася в одну точку перед собою. На її білій сорочці розпливлася пляма бруду, волосся прилипло до щік.
— Це він зробив? — спитала Анна.
Марія довго мовчала.
— Я не знаю.
— Мамо.
— Я не знаю, — повторила вона, але голос зламався на останньому слові.
Анна висмикнула руку й обійняла себе за плечі.
— Ти завжди так кажеш. Коли він не приходить — «не знаю, може, захворів». Коли не надсилає гроші — «не знаю, може, проблеми». Коли він кричав біля воріт — «не знаю, він просто злиться». А тепер Рекс ледь не помер.
Марія заплющила очі. Повіки пекло.
— Я намагалася тебе захистити.
— Від правди?
Ці слова вдарили болючіше, ніж усі Павлові погрози. Марія подивилася на доньку й уперше за довгий час побачила не дівчинку, яку треба відвести від скандалу, сховати на кухні, відволікти уроками, а людину, яка вже давно живе в цьому страху разом із нею.
— Пробач, — сказала Марія.
Анна смикнула плечем, ніби це слово було надто маленьким.
Із процедурної вийшла ветеринарка. Марія схопилася.
— Він витримає?
— Поки що рано казати. Сильне стискання грудної клітки, шок, є ушкодження м’яких тканин. Але серце працює. Він міцний пес.
Марія притиснула долоню до рота.
— Можна до нього?
