Життя без прикрасЗа кілька хвилин до кабінету зайшли двоє охоронців і чоловік у костюмі. Вони стали біля дверей, не промовивши ні слова, і від їхньої мовчазної присутності звичайний медичний кабінет раптом став схожим на місце, де ось-ось оголосять вирок. Лікар указав на монітор:
— Подивіться уважно на це зображення.
Усі мовчали. Дмитро дивився на сірі розводи на екрані й нічого в них не розумів. Лікар звернувся до нього:
— Ви батько дитини?
Дмитро кивнув:
— Так.
Лікар перевів погляд на Алісу:
— Ви впевнені у строках вашої вагітності?
Аліса ледь помітно затремтіла.
— Я впевнена.
Лікар глибоко зітхнув і заговорив, чітко вимовляючи кожне слово:
— Судячи зі знімка й розвитку плода, зачаття відбулося щонайменше на місяць раніше за строк, який ви вказали в анкеті.
Щойно ці слова пролунали, повітря в кабінеті завмерло. Дмитро заціпенів. Аліса зблідла. У прочинені двері вже зазирали Людмила й решта — ті самі люди, які хвилину тому передавали одне одному подарунки й сміялися. Тепер на їхніх обличчях не було ні усмішок, ні розуміння, лише розгубленість. Марія отямилася першою:
— Лікарю, що ви хочете сказати?
Лікар обвів усіх поглядом. Його голос став твердим:
— Я хочу сказати, що час зачаття цієї дитини не збігається з тим періодом, коли, за словами пані Аліси, вона була з паном Дмитром.
Дмитро різко обернувся до Аліси.
— Поясни, Алісо, — пробурмотів він.
— Може, лікар помилився? — видушила вона.
Лікар похитав головою:
— Ми не припускаємося помилок.
У кабінеті запала цілковита тиша. Чути було лише рівний гул апаратури. Дмитро дивився на Алісу так, ніби бачив її вперше.
— Ти сказала, що це моя дитина.
Аліса розридалася:
— Я…
Дмитро заревів, і його крик луною прокотився холодним кабінетом. І тієї самої миті ніхто з присутніх не знав, що дуже далеко звідти літак, на борту якого були ми з дітьми, вже вирулював на злітну смугу. Нова глава нашого життя тільки починалася, а життя Дмитра входило в найтемнішу свою фазу.
— Чий це син? — повторював він. — Чий це син?
Ніхто не відповідав. Аліса лежала на кушетці, вчепившись у біле простирадло. Її обличчя було бліде як смерть, губи тремтіли.
— Дмитре, ти маєш мені вірити. Це твій син.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.