Нарешті Марія не витримала:
— Дмитре, скажи мені правду. З компанією все так погано?
Дмитро відповів не одразу. Він не відривав погляду від дороги, і голос його прозвучав хрипко:
— Якщо мені доведеться заплатити сто мільйонів неустойки…
Марія різко обернулася:
— Сто мільйонів?
Людмила охнула на задньому сидінні:
— Боже мій, як ти керував своєю компанією, сину?
Дмитро роздратовано кинув:
— Мамо, не починай.
Марія подивилася на нього:
— А те, що відбувається з Катериною, — це правда?
Дмитро кивнув:
— Правда.
Марія стиснула губи:
— Отже, вона все прорахувала від самого початку.
Дмитро нічого не сказав, але всередині в нього росло дивне відчуття. Мій образ знову постав у його пам’яті. Того ранку, підписуючи папери, я була лячно спокійна. Ні сліз, ні докорів. Лише одна фраза. Тоді він вирішив, що я змирилася. Тепер він розумів: найімовірніше, я вже все знала.
Машина зупинилася перед офісною будівлею. Дмитро швидко вийшов, але, щойно переступив поріг холу, зрозумів, що щось не так. Атмосфера в компанії змінилася. Працівники збилися в купки й перешіптувалися, а побачивши його, одразу замовкали. Фінансовий директор Андрій кинувся назустріч:
— Дмитре…
— Де інспектори?
Андрій указав на кабінет:
— Там.
Дмитро швидким кроком підійшов і відчинив двері. Усередині сиділи троє чоловіків у костюмах. Один із них підвівся:
— Дмитре? Ми з податкової служби.
Чоловік поклав теку на стіл:
— Ми отримали анонімні скарги на те, що ваша компанія ухиляється від сплати податків.
Дмитро спробував зберегти спокій:
— Від кого?
Інспектор відкрив теку:
— Анонімно.
Дмитро стиснув кулаки. У голові одразу спливло одне ім’я. Але інспектор продовжив:
— Це не просто скарга. Ми також отримали докладні документи про фінансові операції вашої компанії.
Дмитро остовпів:
— Про фінансові операції?
— Саме так. За останні два роки ваша компанія зафіксувала чимало витрат із очевидним призначенням. — Він прочитав уголос: — Понад десять мільйонів переказано на особистий рахунок. Два мільйони — покупки за готівку. Ювелірні вироби на мільйони. П’ять мільйонів — перший внесок за квартиру.
Марія, яка стояла позаду, слухала в заціпенінні:
— Боже мій…
Дмитро точно знав, що це за гроші. Усе це він витратив на Алісу. Інспектор подивився йому просто в очі:
— Як ви поясните ці витрати?
Дмитро постарався триматися впевнено:
— Це особисті витрати.
Інспектор похитав головою:
— Але гроші пішли з рахунку компанії.
У кабінеті запала тиша. У Дмитра пересохло в горлі. Андрій, який стояв поруч, був блідий як стіна:
— Дмитре, це…
Дмитро не відповів. Він невідривно дивився на теку, і одна деталь змусила його здригнутися. Документи були надто точні. Володіти такою інформацією міг лише хтось ізсередини компанії. Дмитро повернувся до Андрія:
— Хто має доступ до цих документів?
Андрій похитав головою:
— Я не знаю.
Інспектор втрутився:
— Ми тимчасово вилучаємо певні документи й комп’ютерну техніку для проведення розслідування.
Марія закричала:
— Ви не можете цього зробити!
Інспектор спокійно відповів:
— Ми діємо в межах закону.
Дмитро підняв руку, зупиняючи сестру:
— Залиш їх.
Марія витріщилася на нього:
— Ти збожеволів?
Дмитро пропустив це повз вуха. Він чудово розумів: опір лише погіршить становище. Інспектори взялися розбирати документи — методично, тека за текою, не зважаючи ні на нього, ні на зблідлу Марію. Працівники напружено спостерігали з-за дверей. Дмитро вийшов, зупинився в коридорі й став дивитися на вулицю, повну людей. Це була компанія, яку він будував майже десять років. Кожен контракт, кожен клієнт, кожен проєкт — усе це він пам’ятав за іменами й датами. І тепер усе це руйнувалося в нього на очах, а він нічого не міг удіяти…
