Після вечері Софія відправила молодших до кімнати й сіла навпроти гостей. Богдан сказав, що вони розмовляли з фахівчинею служби опіки. Дівчина напружилася ще до того, як Оксана пояснила: подружжя хоче з’ясувати, чи можуть вони взяти відповідальність за трьох хлопчиків.
Софія схопилася.
— Я думала, ви нам допомагаєте!
— Ми й хочемо допомогти, — відповів Богдан.
— Забравши в мене братів?
Оксана поспішила пояснити, що ніхто не має наміру розлучати сім’ю. Опіка дала б змогу зняти із Софії обов’язок самотужки заміняти одразу обох батьків. Дівчина стверджувала, що впорається, а ціна цього рішення стосується лише її.
— Тобі вісімнадцять, — сказала Оксана. — Ти збираєшся кинути навчання, працювати на складі й виховувати трьох дітей так, ніби сама нічого не втратила.
— Вони мої брати. Я тепер їм замість матері.
Із коридору долинув голос Остапа. Підліток чув розмову й спитав, чи хочуть його і братів забрати. Оксана відповіла прямо: якщо колись хлопчики переїдуть до їхнього дому, Софія зможе оселитися разом із ними. Вона повнолітня, опіка над нею не потрібна, і подружжя не вимагатиме розлуки.
Софія повільно опустилася на стілець.
— Ви пустите нас чотирьох?
— Лише так це й має сенс, — підтвердив Богдан.
Кілька днів дівчина уникала рішення. Після перевірки їй оформили тимчасову опіку, і брати залишилися у звичному домі. Отримавши документи, Софія ніби вирішила довести всім, що здатна витримати будь-яке навантаження. Вона влаштувалася на склад, ішла о сьомій ранку й поверталася після восьмої вечора. Остап відводив Мирона, Оксана забирала його вдень, Богдан привозив продукти.
За тиждень Софія мало не заснула за столом під час вечері. Вона запевняла, що просто не виспалася, але Остап розповів: напередодні сестра повернулася близько десятої, а вночі Мирон плакав і до нього вставав він. Софія закрила обличчя долонями. Навіть діти вже намагалися берегти її, беручи на себе обов’язки, непосильні для їхнього віку.
Мирон тихо сказав, що хоче, аби тітка Оксана теж жила з ними. Назар пояснив, що в неї власний дім. Тоді Остап спитав, чи справді Софія переїде разом із братами, якщо вони погодяться на опіку Кравченків.
Оксана підтвердила. Підліток відійшов до вікна, довго мовчав і почав ставити практичні запитання: чи можна взяти татові інструменти, фотографії мами, усі речі, які для них важливі. Почувши ствердну відповідь, він сказав, що згоден.
Софія спробувала заперечити, але брат підійшов до неї. Він не хотів, щоб вона назавжди відмовилася від навчання, працювала ночами й намагалася одночасно стати мамою й татом. Йому теж було страшно самому заспокоювати Мирона. Софія заплакала, а Остап обійняв її й нагадав: вона не кидає братів, бо поїде разом із ними.
Дівчина спитала подружжя, чи не розлучать вони сім’ю пізніше. Оксана пообіцяла, що ніколи не зробить цього з власної волі. Софія повільно кивнула й запропонувала наступного дня всім разом поїхати до Людмили Андріївни.
У цю мить її телефон пискнув. На екрані з’явилася фотографія будинку, зроблена кілька хвилин тому. Марина написала: «Ваша тітка Оксана швидко знайшла нову сім’ю. Цікаво, діти знають, навіщо вона вперше прийшла до вас?» Софія перечитала повідомлення й зблідла…
