Оксана докірливо глянула на чоловіка. Той стояв у дверному прорізі, напружений і незвично мовчазний. Вирішивши, що він просто ніяковіє через безлад, вона розкрила сумку, прибрала пакування, пустила воду й узялася звільняти мийку.
— Ти ж іще не закінчив умиватися? Іди. Я розкладу продукти й приготую сніданок. Потім підеш на роботу, а я тут усе приведу до ладу.
Вона говорила швидко й буденно, ніби звичними домашніми рухами могла наповнити цю чужу квартиру теплом. Оксана вже виймала контейнер із котлетами, коли з дальньої кімнати долинув сонний жіночий голос:
— Коханий, ти куди зник?
Вадим ніби зіщулився. Його плечі піднялися, обличчя зблідло, а погляд безпорадно метнувся в коридор.
— Вадиме, чим це так смачно пахне? Ти зробив мені каву? — знову покликала жінка, ліниво розтягуючи слова.
Оксана повільно поставила контейнер на стіл.
— Отже, кава, — промовила вона й подивилася чоловікові просто у вічі.
— Оксано, я все поясню. Тільки прошу, не треба зараз…
— Чого саме не треба? Я поки що цілком спокійна. Хочу лише познайомитися з тією, яка прокидається в квартирі мого чоловіка й чекає від нього кави.
Вадим спробував її втримати, але Оксана вже йшла коридором. Вона розчахнула двері спальні. На ліжку сиділа молода жінка, притискаючи ковдру до підборіддя. Розпатлане волосся спадало їй на обличчя, а здивування швидко змінилося обуренням.
— Ви хто така? Чому вриваєтеся до кімнати?
Оксана кілька митей мовчки розглядала незнайомку.
— Це моє запитання. Хто ви і що робите тут?
— Я дівчина Вадима.
— Його дівчина? Цікаво. Я вважала, що десять років тому нею стала його дружина.
Незнайомка різко обернулася до чоловіка.
— Вадику, хто ця жінка? Що взагалі відбувається?
— От і розкажи нам, — запропонувала Оксана. — Поясни, ким вважаєш мене, ким — її і як довго збирався жити одразу в двох вигаданих тобою історіях.
— Оксано, благаю, не починай. Ліліє, тобі зараз краще піти.
— Чому йти маю я? — спалахнула та. — Я теж хочу почути правду!
— Почуєш. Я його дружина. Поки що дружина. А ви, схоже, вірили всьому, що він вам розповідав.
Лілія зажадала, щоб Вадим за неї заступився. У цю мить усередині Оксани ніби обірвалася остання нитка, що стримувала її від зриву. За кілька хвилин від криків прокинулися сусіди. Жінки звинувачували одна одну, Вадим метався між ними й кожним своїм втручанням лише посилював скандал. По кімнаті розліталися речі, лунали ридання й злі слова; за стіною стукали й вимагали тиші.
Хтось із сусідів викликав поліцію. Потім довелося відповідати на запитання, давати пояснення, вислуховувати чужих людей і дивитися на протоколи. Ще вчора життя Оксани здавалося зрозумілим, а тепер від нього лишилися холодні уламки. Додому вона поверталася з розумінням, що її шлюб уже закінчився…
