До підвалу повернувся Богдан. Він хотів допомогти зібрати розсипані речі, але, побачивши, в якому стані була Оксана, одразу зупинився.
— Що сталося?
Вона не знаходила слів і лише простягнула йому фотографію.
— Ти знаєш цього чоловіка?
Богдан уважно подивився на знімок і без вагань кивнув.
— Це Павло Миронович замолоду. Тоді він вважався першим красенем у селі, багато дівчат за ним зітхали. Але кохав він лише одну. Вони розлучилися, і згодом він одружився з удовою близького друга, вирішивши дбати про неї та її дітей. Старожили й досі згадують те нещасливе кохання й порівнюють його з історією Ромео і Джульєтти.
Слова Богдана зміцнили здогад, що виник. Оксана знала, що мати до останнього зберігала пам’ять про минуле, але просила доньку не ставити запитань про батька. У дитинстві дівчинка чула, як бабуся з дідусем звинувачували невідомого чоловіка в тому, що він занапастив життя їхньої доньки. Що саме сталося, їй так ніхто й не пояснив.
Після смерті матері Оксана п’ять років жила з відчуттям, ніби втратила останню рідну людину. Вона намагалася знайти сім’ю поруч із чоловіком і свекрухою, але її довіра обернулася проти неї. Тепер доля ніби привела жінку туди, де вона могла дізнатися правду і, можливо, зустріти батька.
Богдан помітив у її руках дві половинки кулона й обережно запитав:
— Звідки в тебе друга половинка?
— Вона залишилася від мами, — відповіла Оксана, стискаючи прикрасу. — З Павлом Мироновичем я не знайома, але він може виявитися моїм батьком. Мені необхідно побачитися з ним і почути, чому вони з мамою розійшлися.
Богдан не став допитуватися й пообіцяв відвезти її до Павла Мироновича найближчими вихідними. До призначеного дня Оксана прибирала будинок, знову й знову перебирала фотографії й намагалася уявити, що розлучило двох людей, які, вочевидь, кохали одне одного. Вона гадала, чи не могла причиною стати зрада або якась іще тяжча обставина. Жодна версія не здавалася переконливою, а чекання ставало дедалі боліснішим…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
