Життя без прикрасПовертаючись до підвалу по наступну коробку, Оксана все ще думала про лісничого. Вона підняла стару картонну коробку, але та несподівано вислизнула з рук. По підлозі розсипалися зошити, книжки й старі фотографії. Жінка присіла, щоб зібрати їх, узяла перший знімок і раптом затамувала подих.
Із фотографії на Оксану дивилася її мати — молода Лариса з немовлям на руках. Помилки бути не могло: цим немовлям була сама Оксана. Пальці затремтіли, до горла підкотився клубок. Яким чином сімейна світлина опинилася в підвалі зовсім чужого будинку?
На звороті зберігся збляклий напис: «Життя — це маленьке прощання». Оксана перечитала рядок кілька разів, намагаючись зрозуміти, хто і навіщо його залишив. Серед знімків зблиснув невеликий кулон у вигляді половинки прозорої краплі. Жінка машинально торкнулася грудей і витягла з-під блузки другу половинку прикраси, що належала її матері.
Обидві частини збігалися. Перед Оксаною лежав доказ зв’язку, про який вона ніколи не знала, і від цієї здогадки стало моторошно. Мати майже нічого не розповідала про батька, лише повторювала, що їхні дороги розійшлися, і просила доньку не засуджувати людину, яка не змогла залишитися поруч.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.