За ці кілька днів Оксана встигла знайти роботу при медичному пункті сусіднього села. Платили там скромно, зате не треба було щодня витрачати час на дорогу до міста. Місцеві жителі підказали, що можна додатково збирати лісові ягоди на продаж. Праці вона ніколи не боялася й була готова братися за будь-яку чесну роботу, аби лише поступово дати лад будинку й почати самостійне життя.
У вихідний Богдан виконав обіцянку. Усю дорогу Оксана переконувала себе, що могла помилитися: чоловік на фотографії міг бути лише близьким другом її матері. Щойно вони зайшли до кімнати, просякнутої ліками, Павло Миронович побачив гостю, прочинив рота від потрясіння й довго не міг відвести від неї очей.
Оксана була разюче схожа на свою матір замолоду. На коротку мить Павлові Мироновичу здалося, ніби перед ним знову стоїть Лариса, але потім він придивився уважніше, наче намагаючись зрозуміти, ким могла бути незнайомка. На його обличчі водночас з’явилися надія, страх і таке давнє жалкування, що її сумніви почали розвіюватися.
Богдан запропонував вийти на прогулянку, щоб вони могли спокійно поговорити на свіжому повітрі. Він віз візок доріжкою, а Оксана йшла поруч і ніяк не наважувалася почати. Між ними лежали десятиліття мовчання, і жодна заздалегідь приготована фраза тепер не здавалася доречною. Першим тишу порушив Павло Миронович…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
