За рік Мар’яна повідомила, що чекає на дитину. Лариса спершу не змогла вимовити й слова, тільки притисла долоню до грудей. А коли донька сказала, що приїде народжувати додому, в домі ніби знову відчинили вікна після довгої задухи.
Вона повернулася навесні. Усе квітло, повітря пахло вологою землею, бузком і молодою травою. Мар’яна вийшла із зали прильоту помітно схудла, у вільній сукні, зі втомленою усмішкою. Лариса обійняла її обережно, а Павло забрав валізу й вдивлявся в доньку, намагаючись не показувати тривоги.
За тиждень народилася Мирослава. Пологи були тяжкими: Мар’яна була крихкою, а дівчинка з’явилася на світ великою. Після виписки радість швидко змішалася з неспокоєм. Малік не телефонував. Мар’яна то сміялася без причини, то раптом плакала, могла різко відповісти матері, а за хвилину ввімкнути музику й кружляти по кімнаті.
Батьки переконували себе: втома, гормони, чуже життя, складні пологи. Будь-якому поясненню вони були готові повірити, аби тільки не дивитися просто на те, що лякало найдужче.
Перший справжній переляк прийшов уранці, коли Павло зайшов на кухню й побачив, як донька поспіхом проковтнула якусь таблетку…
— Мар’яно, що це? — він ступив ближче. — Тобі не можна приймати ліки без лікаря. Ти ж годуєш дитину.
Вона сховала упаковку в кишеню халата.
— Мені призначили. Не починай.
— Хто призначив? Покажи рецепт.
— Тату, годі мене контролювати! — Мар’яна різко відштовхнула його плечем і вискочила з кухні.
Павло залишився стояти посеред кухні, відчуваючи, як холонуть пальці. За кілька хвилин він зайшов до дружини.
— Ларисо, мені здається, Мар’яна приймає щось небезпечне. Якби це були звичайні ліки, вона б не стала ховати упаковку. Ти бачиш, що з нею відбувається? Це не схоже лише на втому.
Лариса зблідла.
— Треба поговорити. Зараз.
Вони зайшли до кімнати доньки. Мар’яна спала таким важким сном, що навіть плач Мирослави не одразу пробився до неї. Дівчинка вовтузилася в ліжечку, потім заплакала голосніше.
— Годувати пора, — прошепотіла Лариса й узяла онуку на руки.
Павло нахилився над донькою, покликав її, потім обережно струснув за плече. Прокидалася Мар’яна довго, з каламутним поглядом, ніби не розуміла, де перебуває. Лариса передала їй маля й із жахом відчула: біда вже увійшла в дім…
