Клара Захарівна без звичних покупок невістки намагалася приготувати обід із того, що знайшлося. Кімнатами тягнувся запах перевареного буряка й старої капусти. Евеліна швидко зрозуміла, що обіцяне забезпечене життя чомусь почалося з рідкого супу й макаронів без масла.
Марина їла на роботі або заходила до невеликого кафе. Додому вона поверталася тільки ночувати. Демонстративні зітхання свекрухи, посиденьки з тонометром посеред коридору й ображене мовчання чоловіка перестали мати над нею владу. Вона просто переступала через чергову сцену й ішла до своєї кімнати.
У середу Марина закінчила зміну раніше. Однак попрямувала не додому, а до нотаріальної контори на першому поверсі непримітної будівлі. За столом її зустрів Ігор Борисович — літній чоловік із густими вусами, сумними уважними очима й дещо важкуватою зовнішністю старого моржа. Петра Семеновича він знав добре.
Марина сказала, що від дня смерті свекра минуло тридцять днів. Незадовго до смерті він згадував якусь дрібницю, яку хотів залишити їй на пам’ять. Вона прийшла не сперечатися про спадщину, а дізнатися, що саме мав на увазі чоловік, якому вона не встигла як слід сказати спасибі.
Нотаріус важко зітхнув і повідомив: Петро Семенович з’явився в нього за пів року до смерті. Про візит він не розповів ні дружині, ні синові. Старий побоювався, що після його відходу рідні накинуться на Марину й спробують вижити її з квартири.
Почувши, що Денис уже привів нове кохання й готується виставити дружину за двері, Ігор Борисович похитав головою. Із замкненої шухляди він дістав щільний паперовий конверт із сургучевою печаткою. Родичі покійного ще не зверталися, а завірена копія, за словами нотаріуса, обіцяла їм надзвичайно захопливе читання…
