Вона перегорнула назад. Спочатку йшли звичайні справи: «Кравчук — пральна машина», «купити корм», «Катерині — лампи», «кардіолог об 11:30». Потім, приблизно за тиждень до смерті:
«Тарас знову тисне щодо довіреності. Відмовив. Сказав, що потім Катерині буде важко. Погрожує судом. Треба записувати розмови?»
Катерина відчула, як холод піднімається спиною до потилиці.
Вона взяла телефон, щоб подзвонити Вірі Литвин, але зупинилася. Що вона скаже? Що знайшла записи в блокноті? Що собака розірвав вінок? Що брат чоловіка зблід біля могили? Пакет ще навіть не дослідили. Усе це могло виглядати як відчайдушні спроби вдови знайти винного де завгодно, тільки не у власній затримці.
У цю мить телефон завібрував у неї в руці.
На екрані висвітилося ім’я Тараса.
Катерина дивилася, поки дзвінок не обірвався. За хвилину прийшло повідомлення:
«Треба поговорити без свідків. Не роби дурниць. Ти не розумієш, куди лізеш».
Вона сиділа нерухомо, поки екран не згас.
Потім сфотографувала сторінку блокнота, повідомлення і знімок. Відправила все Миронові. Вона не могла сказати, що довіряє йому беззастережно. Після цих днів вона взагалі не знала, чи можна комусь вірити. Але одна думка лякала її найдужче: якщо з нею щось станеться, ці речі знову опиняться в чужих руках і зникнуть так само легко, як зникають правдиві слова під шаром пліток.
Ніч минула майже без сну. Грім лежав біля ліжка, але кілька разів різко підводився й ішов до вхідних дверей. О третій годині в під’їзді щось грюкнуло. Катерина завмерла під ковдрою, слухаючи власне серце. Грім став біля дверей і глухо загарчав.
Кроки стихли лише за кілька хвилин.
Вранці Катерина поїхала до відділку. Віра Литвин прийняла її в невеликому кабінеті з облупленою батареєю, стосами папок і запахом розчинної кави.
— Я знайшла дещо в кабінеті чоловіка, — сказала Катерина.
Вона поклала на стіл роздруковані фотографії блокнота, повідомлення і старого знімка. Віра довго вивчала їх, не перебиваючи.
— Блокнот у вас удома?
— Так.
— Нікому його не віддавайте. Краще ми зараз поїдемо й заберемо офіційно.
Катерина ковтнула.
— Ви думаєте, це може бути пов’язано?
— Я думаю, ваш чоловік чогось остерігався. А щодо пакета є перші дані. Флакончик направлено на експертизу. Папір розкрили при понятих. Там розписка.
— Розписка? — Катерина навіть не відразу зрозуміла слово.
Віра підвела на неї очі.
— Тарас Бондаренко отримав від Остапа велику суму п’ять років тому й зобов’язався повернути протягом двох років. Підписи, паспортні дані. Справжність перевіримо.
Катерина заплющила очі.
П’ять років тому Остап продав гараж. Він сказав, що гроші пішли на борги за ремонт дачі й на лікування матері. Катерина не розпитувала. Вони тоді були одружені недавно, і їй здавалося неправильним лізти в старі сімейні розрахунки чоловіка.
— А флешка? — спитала вона.
— Нею займається спеціаліст. Зовні ціла, але треба дотриматися порядку.
— Чому все це опинилося у вінку?
