— Ось саме це нас теж цікавить, — сказала Віра.
Вона говорила стримано, але Катерина вперше відчула: для слідства це вже не похоронна істерика і не сімейна сварка.
За годину вони приїхали до будинку. Мирон уже чекав біля під’їзду. У руках у нього був пакет із хлібом, молоком і яблуками.
— Подумав, у вас удома порожньо, — зніяковів він. — Учора ви, здається, нічого не їли.
Катерина раптом мало не розплакалася від цієї простої турботи. Не від офіційних співчуттів, не від слів «тримайтеся», а від того, що хтось подумав про хліб.
Віра вилучила блокнот, оглянула кабінет, сфотографувала стіл, шухляди, папери й попросила показати, де зберігалися ліки Остапа. Катерина провела її на кухню. У шафці стояли коробочки: від тиску, для серця, знеболювальні для спини. Одна коробка була порожня.
— По це я й їздила, — сказала Катерина. — Він попросив купити нову. Я повернулася, а він уже…
Голос обірвався.
Віра не квапила її, лише робила нотатки.
Раптом Грім підійшов до сміттєвого відра під мийкою й почав дряпати лапою по кришці.
— Гріме, не можна, — машинально сказала Катерина.
Пес не відійшов. Він нюхав відро, тихо скавчав, потім знову вдарив лапою.
Віра присіла.
— Що там може бути?
Катерина відчинила кришку. Усередині лежали чайні пакетики, серветки, обгортки, якісь кухонні дрібниці. Віра надягла рукавички й обережно дістала невеликий зім’ятий блістер без коробки. Назву на звороті Катерина бачила вперше.
— Це ліки вашого чоловіка? — спитала слідча.
— Ні.
— Упевнені?
— Я знала всі його таблетки. Таких у нас не було.
Блістер ліг в окремий пакет.
Катерина дивилася на Грома. Пес сів поруч і важко зітхнув, ніби нарешті зробив те, що від нього вимагалося.
Коли слідча пішла, квартира стала ще глухішою. Мирон лишився на кухні. Спочатку полагодив хитку ніжку стільця, хоч Катерина його не просила. Потім вимив горнятка, витер стіл, довго не знаходячи, куди подіти руки.
— Вам не треба цим займатися, — сказала вона.
— Я не займаюся. Просто так легше стояти на місці.
Катерина вперше за ці дні подивилася на нього уважніше. Мирон жив поверхом нижче. Розлучений, спокійний, працював електриком у будинковій службі. Він часто допомагав Остапові тягати важкі інструменти, а іноді вечорами вони разом курили у дворі, хоч обидва обіцяли кинути. До смерті чоловіка Мирон був для неї просто добрим сусідом. Тепер його присутність здавалася тонкою ниткою, за яку можна вхопитися, не падаючи в темряву.
— Остап вам щось казав? — спитала вона.
Мирон витер руки рушником і не відразу відповів.
— За два дні до смерті попросив приглянути за вами, якщо він раптом поїде.
— Поїде?
