— Пішла!
Марина навалилася на крісло. Колеса важко пройшли по килиму, тоді покотилися швидше до другого виходу. Позаду розчахнулися двері кабінету, ліхтарі освітили залишений стіл.
— У східне крило пішли!
Вона вдарила плечем у стулку, продовжуючи тримати крісло однією рукою. Вони вилетіли в довгий темний коридор. Богдан розвернув корпус, спрямовуючи автомат назад, повз неї.
— Далі, Марино!
У проході з’явилися троє озброєних людей. Глуха черга обірвала їхній рух: двоє впали, бронежилети не зупинили бронебійні кулі. Третій устиг сховатися за мармуровою колоною й відкрив вогонь уздовж коридору, майже не цілячись.
Поруч зі спинкою крісла кришилася стіна. Марина інстинктивно втягнула голову в плечі, але ноги й далі працювали. Потім куля вдарила в металеву раму, і крісло різко смикнулося під її руками. Вона скрикнула, не зумівши втриматися, однак не випустила його.
До укріплених дверей лишалося метрів десять. Вони здавалися нездоланними: килим заважав бігти, вага крісла озивалася печінням у стегнах, кожен новий постріл змушував чекати удару. Марина дивилася тільки вперед. Важливо було дотягнути, не втратити напрямку, не дати колесам стати впоперек.
— Перезаряджаюся! До самих дверей вези!
Останні три метри вона здолала ривком. Крісло вдарилося боком об стіну біля входу в укриття. Марина кинулася до клавіатури й відкинула кришку; підсвічені цифри розпливалися перед очима.
— Які цифри?
— Вісім, нуль, чотири, два, зірочка!
Порожній магазин упав на підлогу. Богдан вставив новий, коли з-за дальнього рогу з’явився ще один чоловік із дробовиком. Нападник підняв дробовик раніше, ніж Богдан устиг вистрілити.
— Додолу!
Богдан випустив автомат і кинувся з крісла. Широке плече вдарило Марину, збиваючи з ніг. Вона впала на килимову доріжку одночасно з гуркотом пострілу; стіна там, де щойно була її голова, обсипалася дрібними уламками.
Його ноги зачепилися за крісло, важка конструкція повалилася. Плечем Богдан ударився об тверду підлогу й застогнав, але верхньою частиною тіла закрив Марину. Під його вагою вона ледве могла вдихнути.
Їхні обличчя опинилися зовсім близько. Марина побачила його очі й зрозуміла, що він зараз дивиться тільки на неї. У цьому погляді був страх, якого вона не бачила ні під час нападів, ні перед озброєними людьми. За власне життя він так не боявся…
