Життя без прикрасДо кабінету привели першого. Віктор Павлович знайшов його картку й узявся до звичного огляду. Звичайний день у поліклініці, звичайний прийом. Скоро зміна закінчиться, і він зможе поспішити до Лариси, щоб вона більше не залишалася сама в порожній квартирі.
Коли зайшов наступний хлопчик, рука лікаря завмерла. На мить йому здалося, що до кабінету повернувся Микола. Таке саме обличчя, волосся, ніс, рот, губи, підборіддя. І очі — ті самі бездонні сіро-блакитні очі. Схожість була разюча.
Андрій чекав указівок, але лікар мовчав. Він підійшов, обережно взяв хлопчика за голову й повернув його обличчям до світла. Дивився довго, з дивним виразом, ніби побачив щось незвичайне. Андрій не розумів: лікар же має перевіряти зір, а чомусь роздивляється обличчя. Йому навіть привиділися сльози в очах лікаря. Утім, це могли блиснути скельця окулярів.
— Тебе як звати?
— Андрій.
— Привіт, Андрію. Я Віктор Павлович. Давай познайомимося, я тебе раніше не бачив.
— Ми з сестрою недавно тут. Лише кілька місяців.
— Зрозуміло. А бачиш добре? Нічого не турбує? Зараз перевіримо. Сядь сюди й прикрий одне око. В окуліста ти вже бував, знаєш, що треба робити?
— Мама нас із сестрою водила. Ви літери показуєте, а я кажу, які.
— Правильно. От і подивимося, як ти їх зараз назвеш.
Огляд пройшов без жодних несподіванок: Андрій бачив добре, жодних проблем у нього не виявилося. А у Віктора Павловича й далі тремтіли руки. Він гарячково намагався вирішити, що робити, і зрештою зробив у картці запис про потребу додаткового обстеження. Тоді хлопчика приведуть до нього ще раз.
Додому Віктор Павлович наче летів. Ні кондитерська, ні обіцяні кекси йому вже не згадалися. Він не став чекати, поки повільний ліфт спуститься вниз, і вибіг сходами на четвертий поверх. Відчинивши двері, одразу пройшов до дружини, навіть не знявши пальта й вуличного взуття.
— Ларисо! Ти не уявляєш, що зі мною сьогодні сталося!
Вона звела на нього здивовані очі. Стриманий, педантичний чоловік ніколи не вривався до кімнати просто в пальті й не бував такий схвильований. Віктор Павлович підійшов і обійняв її. Йому здавалося, він знайшов вихід із їхнього відчаю й тепер зможе дати дружині те, що зменшить її страждання.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.