Життя без прикрасБлизько одинадцятої вечора, коли барак уже почав провалюватися в нічний гул дихання й рідкісного кашлю, я підійшов до завішаного кутка Бороди. Він сидів на нижньому ярусі, у майці, з важкими руками на колінах. Нотаріус стояв поруч, Щука тримався трохи осторонь. Миші не було, і це саме по собі було сигналом: розмова задумувалася не для всіх вух.
Борода кивнув на дерев’яний ящик, що правив у них за гостьовий стілець. Я сів.
— Нотаріус каже, ти йому розповів про перевірку і Вереса.
Я не став заперечувати.
— Звідки відомості?
— Уже сказав. Інше життя. Траплялося чути розмови людей, які не люблять, коли їх чують.
Борода дивився так, ніби приміряв мої слова на вагу. Потім повільно промовив:
— Припустімо. Тоді інше питання. Якщо вмієш чути такі речі, може, вмієш і справи вирішувати тихо. Без шуму.
Я не відповів.
— Є завдання, — провадив він. — З однією людиною треба поговорити правильно. Не ламати одразу, а пояснити. Щоб зрозумів, що казати адвокату, а що лишити при собі. Йдеться про Вереса. Коли його переведуть у барак, йому потрібен хтось, кому він повірить. Не Щука, не я, не Нотаріус. Нова людина. Не схожа на наших. Зробиш — житимеш спокійно. Нормальне місце, нормальна їжа, ніхто тебе не зачепить.
— А якщо ні?
Борода не став договорювати. Він просто подивився на барак, на темні вікна, на ряди нар. Сенс був ясний: решта строку може виявитися довгою, якщо кожен день перетворюватиметься на покарання.
Він пропонував мені втертися Кирилові в довіру й використати цю довіру, щоб зламати його свідчення. Згода давала мені доступ до хлопця, можливість бути поруч і, якщо знадобиться, захистити. Але в будь-якій перевірці я виглядав би учасником тиску на свідка. Відмова означала, що Борода вибере іншого, і цей інший справді зробить те, заради чого його вибрали.
Я вибрав проміжний хід.
— Мені потрібен час до завтра, — сказав я. — Я не працюю навмання. Треба зрозуміти, як Верес дивиться на те, що відбувається, де в нього слабке місце, чого він боїться. Тоді скажу, що можна зробити.
Борода довго не відводив очей. Потім кивнув.
— До завтра ввечері.
Я повернувся до своєї нари й майже не спав. Не зі страху. Страх давно перестав бути для мене господарем; він став приладом, який показує, де тиск вищий за норму. Я думав про Руденка. Де він зараз? Чи знає, в яку установу мене відправили? Чи розуміє, що історія з Вересом може випадково зачепити ту схему, через яку мене прибрали?
У темряві особливо добре чути, як людина обманює сама себе. Можна сказати: я просто тягну час. Можна сказати: використовую Бороду, щоб підібратися до свідка. Можна сказати: все це частина розрахунку. Але під розрахунком лежала інша, простіша правда. Я не хотів знову опинитися тим, хто побачив чужу біду й промовчав, бо мовчати зручніше. Така зручність роз’їдає не відразу. Вона накопичується, як іржа під фарбою, а потім у потрібний момент метал ламається.
Відповідь почала вимальовуватися на одинадцятий день, під час прогулянки. Поруч зі мною опинився літній чоловік років п’ятдесяти восьми, якого я помічав із перших днів. Він ходив сам, але не виглядав відкинутим. Радше навпаки: ніби давно відмовився від зайвих компаній і цілком витримував власне товариство. Його звали Семен Бойко. Колишній бухгалтер, засуджений за розтрату.
На третьому колі він зрівнявся зі мною й сказав, не повертаючи голови:
— Ти новий. А Борода вже тебе бачить.
— Це неважко помітити.
Ми пройшли ще кілька кроків.
— Верес — не просто свідок. Справа пов’язана з контрабандною схемою через транспортну компанію. Курирували її люди в погонах і люди без погонів, але з доступом до потрібних дверей. Два роки тому справа заглухла: головний свідок зник. Верес — другий. Якщо він замовкне, все знову піде в землю.
— Звідки знаєш?
Бойко говорив рівно, без спроби сподобатися.
— Я вів там бухгалтерію. Мене посадили, щоб показати, ніби винних знайдено. Верес бачив мене на одній зустрічі. Коли його переведуть сюди, він упізнає. Я не хочу, щоб він мовчав.
Я не зупинився, хоча хотілося. Продовжив іти, щоб збоку розмова виглядала випадковою. Ситуація набула глибини. Бойко був частиною тієї самої історії, тільки з іншого боку. Його інтерес не був чистим благородством: якщо справа оживе, він зможе просити перегляду власного вироку. Але на цій ділянці наші цілі збігалися. Іноді цього досить для тимчасового союзу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.