Лера швидко зібрала папери.
— Ми розмовляли.
— Я чула.
— Підслуховувати недобре.
— А обробляти літню жінку, поки її донька на роботі, добре?
Мама підвелася.
— Аню, вона просто пояснювала…
— Мамо, вона пояснювала, як скасувати дарування.
Лера склала папери в теку.
— Це законне право власників, якщо угоду було укладено під тиском.
Я засміялася. Сміх вийшов короткий, неприємний.
— Під тиском? Моїм?
— Я не стверджую. Я пропоную розібратися.
— Розберемося, — сказала я. — Тільки з юристом. Моїм. І при татові.
Лера подивилася на мене довго. Цього разу без усмішки, без м’якості. У її погляді було роздратування людини, якій заважають робити роботу.
— Ви думаєте, я полюю на ваш дім? — спитала вона.
— Так.
Мама ахнула.
Лера зблідла, потім знову взяла себе в руки.
— Тоді вам варто лікувати підозріливість.
— А вам — навчитися заходити в дім тільки після запрошення всіх мешканців.
Вона пішла. Мама заплакала, щойно двері зачинилися.
— Навіщо ти так? Вона ж майбутня дружина Артема.
— Мамо, вона хоче дім.
— Ти все бачиш крізь злість.
— Ні. Крізь документи.
Я взяла зі столу один папір, який Лера не встигла прибрати. Це була роздруківка зі зразком заяви: «про визнання договору дарування недійсним». Унизу ручкою було написано прізвище нашої родини й номер будинку.
Мама дивилася на аркуш, і сльози повільно висихали на її обличчі.
— Вона сказала, просто дізнатися, — прошепотіла вона.
— Просто дізнатися не пишуть нашу адресу.
Увечері я подзвонила Артемові.
— Ти знаєш, що Лера пропонує мамі скасувати дарування?
